Коли ми з Ігорем одружилися, нам було по двадцять чотири роки. Наші батьки потоваришували, і стали щільно спілкуватися.
Я була дуже здивована, коли мати повідомила мені про те, що свати кожні вихідні проводять у них.
– Нічого собі, – здивувалася я. – Ганна Сергіївна про мене практично не згадує, але не вилазить від вас? Дивно…
– Я сама була дуже здивована, – пожвавішала мама, відчувши мою підтримку. – Чесно кажучи, я не горю бажанням бачити у своєму будинку кожних вихідних гостей. Напрацюєшся за робочий тиждень, хочеться відпочити, а тут дзвінок…
– Вона одна приїжджає чи з Валерієм Михайловичем? – поцікавилася я.
– Коли як, коли з ним, а коли одна, – з нервовим сміхом сказала мама.
– І що ви робите? Про що розмовляєте?
– Та ні про що особливо. Я здебільшого мовчу, своїми справами займаюся, парою фраз перекинемося.
– Зі свахою тато розмови веде, навіть вчив її шашлики смажити, – пошепки відповіла мама. – Я вже не знаю, що придумати, щоб вона до нас менше їздила.
– Як давно це продовжується? – Замислено запитала я, приголомшена дивною новиною.
– З вашого весілля практично, – глухим голосом відповіла мати. – Збагнути не можу, навіщо вона до нас їздить? Сама в гості нас жодного разу не кликала!
– Приїжджає часто без свата іноді в мене таке почуття, що вона до твого тата приїжджає. Я, звичайно, жену від себе ці думки, та й тато твій обурюється, коли я так говорю…
– Насправді все це дивно. За її сина заміж вийшла я, а вона вам докучає, – здивовано пирхнула я. – А ти не пробувала їй відмовляти?
– Пробувала, тільки толку. Вона відразу запитує, де ми, і готова будь-якої миті зірватися з місця, – поскаржилася мама. – Мені здається, що я придбала собі набридливу родичку.
Ми з мамою ще якийсь час поговорили на цю тему, а потім, так ні до чого не прийшовши, попрощалися.
Однак слова матері ніяк не виходили з моєї голови. Поведінка свекрухи видалася мені дуже дивною.
Своїми думками я поділилася з Ігорем. На превеликий подив, чоловік був шокований не менше за мене.
– Мама їздить кожні вихідні до твоїх батьків? – не повіривши своїм вухам, перепитав чоловік.
– Так, часто й без твого батька, – розвела я руками.
– На неї це взагалі не схоже, – похитав головою Ігор. – Вона взагалі не любить їздити по гостях. Я два тижні намагаюся вмовити її приїхати до нас на пару годин, а вона відмовляється і каже, що має дуже багато справ. Дуже цікаво…
– Мені це теж дуже цікаво. Взагалі мені було страшно, що свекруха почне нас діставати своїми візитами, а вона взялася за моїх батьків, – напівжартома промовила я.
Ігоря дуже зацікавили мої слова, і він вирішив поговорити на цю тему із батьком.
У процесі розмови з’ясувалося, що Валерій Михайлович і сам обурювався, що вона взяла моду щовихідних летіти в будинок до сватів.
– Ми вже лаємось через це, але вона мене не чує, – розвів руками він. – Може ти з нею поговориш і нагадаєш, що негарно набридати людям?
– Спробую, – пообіцяв я і зателефонував матері, щоб попросити про зустріч.
– Ой, синку, на вихідні не зможу. У мене справи, – схвильовано промовила мати.
– Я у вихідні й не хочу. Пропоную зустрітись сьогодні.
– Я на манікюрі, потім у салон краси поїду, потім із подружками зустріч, – стала перераховувати мати, натякаючи на те, як сильно вона сьогодні зайнята.
– Мамо, ти можеш виділити своєму синові хоча б пів години? Після весілля ми, взагалі, з тобою практично перестали спілкуватися, – почав тиснути я на матір.
Вона, після недовгих умовлянь, таки здалася і погодилася побачитись у кафе. Я приїхав першим і, ще, близько пів години, чекав за столиком приходу матері.
Мати з’явилася у піднесеному настрої, та повністю оновлена. Я не відразу впізнав у жінці із модною стрижкою свою матір. За той час, поки ми не бачилися, вона дуже змінилася, точніше, погарнішала.
– Тебе не впізнати, – здивовано промовив я і, допоміг матері сісти за стіл.
– Подобається? Тепер завжди так виглядатиму, – з гордістю промовила вона. – Що за терміновість?
– Ти щільно потоваришувала з батьками Віки? – Відпивши з кухля кави, запитав я.
– Звідки ти знаєш? Хто встиг проговоритися? – нервово засміялася вона. – Сваха чи сват?
– Мамо, це добре, звичайно, що ти з ними товаришуєш, але чи не виглядає це якось нав’язливо? – обережно поцікавився я.
– Ні, чого ти вирішив? – мама склала руки на грудях, прийнявши неприступну позу.
– Ну, раз питаю, значить, є такі дані, – ухильно відповів я.
– Теща нажалілася? – загадково посміхнулася мати. – Руслан точно не міг!
– Чому? – Я, не моргаючи, дивився на матір.
– Про це поки що ніхто не знає, але у нас із Русланом стосунки, – приголомшила мене мати. – Скоро він піде від свахи.
Почувши ці слова, я різко зблід. Мені навіть здалося, що я не дочув.
– Із моїм тестем? – з надривом перепитав я.
– Так, у нас із Русланом стосунки. – Цього тижня він повинен поговорити з Дарією і піти від неї.
– А як же тато? – запитав я. – Мамо, скажи, що ти пожартувала…
– Ні, які вже тут жарти? Все так і є, ми стали з Русланом контактувати, коли потанцювали на вашому весіллі.
– Він мені дуже сподобався. Добрий, мудрий, ввічливий, спортивний, не те, що твій батько, – з хвилюванням промовила вона.
– Повірити не можу! – Я спантеличено закрив обличчя руками. – Мамо, ти не могла знайти собі когось іншого? Тільки не мого тестя. Як я дивитимусь в очі дружині та тещі? Ти взагалі про це думала?
– Чому я маю про когось думати? Мені своє щастя дорожче! – усміхнулася мати. – Гаразд, мені час, Руслан через пару хвилин під’їде. Тільки ти не виходь, не треба скандалів, – додала вона наказним тоном.
Я довго не наважувався розповісти дружині про те, що я дізнався від матері. Половину вечора я ходив сам не свій, але потім, таки наважився на розмову.
– Сьогодні зустрічався з мамою, поговорив з приводу її візитів до твоїх батьків, – похмуро опустивши голову, промовив я.
– І що вона сказала? – пожвавішала Вікторія, вирішивши, що свекруха нарешті відстане від її батьків.
– Коротко: вона зустрічається з твоїм батьком, тож і їздить у гості, – випалив я.
Віка недовірливо подивилася на мене і нервово посміхнулася, здавалося, вона не повірила моїм словам.
– У якому сенсі?
– Твій батько та моя мати зібралися кидати свої сім’ї, та з’їжджатися! – глухо промовив я.
– Скажи, що ти пожартував? – Віка запитливо подивилася на мене. – Що за маячня? Не треба мене розігрувати. Це не смішно!
– Я й не жартував…
Віка повільно опустилася на диван, і кілька хвилин ми сиділи в повній тиші.
– Ти сказав їй, сподіваюся, щоб вона не здумала цього робити?
– Сказав, але, як бачиш, – розвів руками я. – Слухати мене ніхто не стане…
Віка грізно зиркнула на мене і побігла дзвонити свекрусі. Проте, зовсім несподівано, отримала жорстку відсіч.
– Це не твоя справа, я у вашу родину не лізу! – відповіла Ганна Сергіївна і кинула слухавку.
Через два дні дружині зателефонувала її мати, і в сльозах повідомила про те, що чоловік пішов від неї.
Віка не стрималася і повідомила Дар’ю Михайлівну про те, як звати винуватицю розбрату.
– Я так і знала, що вона їздить до нас не просто так, – заплакала жінка. – Поговори з Ігорем, хай він на неї натисне! Яке право його мати мала так чинити? А ти поговори з батьком, хай повертається!
Проте розмови, на жаль, не допомогли. Батько не збирався повертатися до дружини, про що й повідомив доньку.
Мої умовляння теж не допомогли розсудити матір, вона заявила, що навіть готова до того, що я не спілкуватимуся з нею.
Дарина Михайлівна звинуватила в усьому мене, що не напоумив свою матір, та свою доньку, яка привела мене в родину.
– Поки ти з ним живеш, я ходити до вас не буду! Розлучайся, тоді поговоримо! – рішуче заявила мати. – Дякую, дочко, в будинок лисицю привела! Якби не твій Ігорьок, я досі жила б у щасливому шлюбі.
Віка розуміла, що я не винен у тому, що батько зі свекрухою знюхався, тому розлучатися не стала.
Проте Дарія Михайлівна настільки образилася на свою доньку, що перестала спілкуватися з нею.
Ось така оказія у нас сталася! Якби хто сказав, не повірив би, що таке може бути! І як ми тепер маємо спілкуватися з “батьками”? Можливо, хтось дасть слушну пораду?!
