Живу я скромно і не можу похвалитися хоромами. Від мами мені дісталася кімната у гуртожитку, батька я навіть в очі не бачила ніколи. Наразі виховую трирічну доньку одна, бо чоловік, від якого я в мене дочка Таня, все своє життя був безвідповідальним.
Мені 23 роки, до декрету я працювала медсестрою у відділенні травматології. Взагалі, я мріяла стати лікарем – стоматологом. Але для того, щоб вступити до медичного університету в нашому місті, потрібні були високі бали зі вступних іспитів або великі гроші для платного навчання.
У моєму розпорядженні не було ні того, ні іншого. Тому, відучившись після 9 класу у медичному коледжі, я одразу пішла працювати до лікарні. Зарплата невелика, але мені подобалося те, чим я займалася. Я отримувала колосальний досвід від практичних навичок, які стануть у нагоді в житті.
Якось на ношах нам принесли молодого хлопця. Він був весь у подряпинах, порізах і з переламаними руками. Як виявилося, це – місцевий хуліган, який не пропускає жодної бійки. Він привабив мене своєю зухвалістю і пихатістю, тому через тиждень ми вирішили з ним жити разом.
Роман з інтелігентної родини, виховувався у суворості та постійних заборонах. Звідси й такий результат: з підліткового віку він почав збігати з дому, зухвало гуляти в поганій компанії та балуватися забороненими речовинами.
Я була молодою дурепою, тому для мене всі ці факти з його життя здавались чимось романтичним. Я не усвідомлювала того, що людина з такими характеристиками нічого хорошого мені не принесе в життя. Крім милої доньки, звісно ж.
Після появи нашої Тетянки на мені зламалися рожеві окуляри. І, як часто це буває, склом усередину. Коли я була в положені, мій хлопець часто був не в адекватному стані, тому йому все одно було на мій стан.
А ось його батьки зраділи. Вони сподівалися, що якщо син у них не вдався, то хоча б онуку вони зможуть виховати гідною людиною. Батьки Роми сплачували всі мої обстеження, аналізи, УЗД.
Навіть вітаміни купували та періодично свекруха готувала нам обіди. Я не очікувала такої допомоги та підтримки з боку сім’ї цивільного чоловіка. Мені це було дуже цінно.
З моєю мамою у нас часто були непорозуміння: вона категорично не прийняла мого вибору і вирішила обмежити спілкування зі мною. Хоча, з онукою обіцяла няньчитися.
На жаль, доля їй виділила лише рік для спілкування з Тетянкою. Мама не вижила після страшної ДТП.
У моєму житті з того часу не залишилося нікого, крім Тетянки, горе-чоловіка та його дбайливих батьків. Вони завжди були поруч і регулярно забирали внучку до себе, щоб я могла відпочити. Я така вдячна цим святим людям!
Якби не вони, я, мабуть, наклала б на себе руки. З малюком дуже важко, особливо коли ти, як зомбі, ночами не спиш і слухаєш нескінченні істерики немовляти. А Рома навіть не щоночі ночував удома.
Де він був і з ким – мені не відомо. Та і я вже була настільки змучена і пригнічена від проблем, що накопичилися, що мені навіть було не до нього. Я завжди дивувалася: як у таких пристойних та освічених батьків могло зʼявитися таке “диво”?
Коли Тані виповнилося два роки, я вирішила остаточно порвати з Ромою. В принципі, після появи доньки ми вже не жили особливо, як чоловік і дружина. Але я залишалася у його будинку. Тепер я живу у гуртожитку, який раніше належав моїй мамі.
Я, за час свого декрету, відучилася на косметолога і зараз підробляю у салоні краси, що поряд із будинком. Дуже зручно. Ми зі свекрами домовилися, що вони наглядатимуть за онукою, поки я на роботі.
У 2,5 роки я віддала доньку в садок, і мені стало ще легше облаштовувати своє життя. Тиждень тому до мене на вечерю без запрошення прийшли батьки Роми.
Для мене це не смертельно – я завжди рада бачити їх у своєму будинку. Але вони принесли неприємну звістку. Після чергових вуличних розборок вони сина відправили за кордон.
Їм не хочеться залишатися в нашому місті, тому що син накоїв поганих справ, тому найближчим часом вони переїдуть до Києва, а за кілька років – за кордон до сина. Але мене найбільше шокували не ці новини, а те, що вони попросили віддати Тетянку на виховання. Назовсім.
Сказали – і як обухом по голові стукнули! Вони давили на те, що, коли вони поїдуть, і в мене нікого тут не залишиться і мені не буде на кого розраховувати, у разі чого. За кордоном у доньки буде більше перспектив та можливостей, тим більше з такими свекрами.
А тут – що їй може дати самотня мама, яка працює у місцевому салоні та перебивається від зарплати до зарплати? До того ж свекруха обіцяє переписати свою квартиру на Таню, коли тій виповниться 18 років.
Перспективи для моєї дитини відкриваються солодкі. Я, як і будь-яка мати, хочу для доньки всього найкращого. Але складно відірвати від себе найдорожче, що є у житті, та відправити за кілька тисяч кілометрів маленьку дівчинку.
А раптом її там хтось образить? Боюся зараз ухвалити неправильне рішення, адже на кону доля моєї доньки. Такі шанси випадають не всім. Я схиляюся більше до того, щоб відправити Тетянку в нове життя, з бабусею та дідусем.
Вона виросте і все зрозуміє: як мені було важко і якою ціною вона отримала своє місце під сонцем. Можливо, що я сама згодом зможу перебратися ближче до неї: час покаже.
