Не можу більше перебувати в цьому пеклі. Кожна зустріч зі свекрухою перетворюється на тортури.
Що тільки вона не каже, щоб зробити мені боляче, образити та принизити. А мій коханий чоловік, моя друга половинка, тільки сміється чи взагалі вдає, що нічого такого не відбувається.
У першу хвилину знайомства з Наталією Олександрівною, на той момент моєю майбутньою свекрухою, я зрозуміла, що наші стосунки простими не будуть.
– Це Олеся, – представив мене Ілля. Мама моєї коханої людини зміряла мене зневажливим поглядом і процідила:
– Ну, вітаю, ласкаво просимо в сім’ю.
У мене всередині все просто похололо. Як часто я малювала собі картину мого майбутнього щасливого заміжжя. Мене виховувала бабуся, мати не стало, коли мені було п’ять років.
Я не знала материнської ласки, але завжди вірила, що свекруха зможе стати мені нехай не повноцінною мамою, але близькою подругою. Як я помилялася щодо Наталії Олександрівни.
Проблеми почалися першого ж місяця після весілля, коли ми не пішли на орендовану квартиру, а стали жити зі свекрухою.
Я відразу сказала чоловікові, що з його мамою ми не уживемося. Мовляв, дві господині на одній кухні – це завжди погана ідея.
Однак Ілля наполіг, сказавши, що так ми зможемо назбирати грошей на перший внесок з іпотеки. Треба ж було думати про своє житло. Я погодилася, відчуваючи біду.
– Що це за помиї ти приготувала Іллюші? Такими в найгіршому селі навіть свиней годувати не будуть, – така критика летіла на адресу мого куховарства, яке, зауважу, чоловіка цілком влаштовувала.
У виразах свекруха ніколи не соромилася. Ілля мене заспокоював:
– Не бери в голову, мамо така людина. Вона і мене постійно пиляє, я ж не ображаюся.
Звичайно, він не ображався, бо після будь-якої сварки чи крихітної сварки свекруха летіла перед ним просити вибачення. Свої випади вона завжди виправдовувала тяжким характером.
Мовляв, звикла сама жити, звикла командувати, от і зривається. Вибачте-зрозумійте, на цьому все. Але я впевнена, що справа не в самій свекрусі та не в її звичках.
Причепитися до всього поспіль – її головне та найулюбленіше хобі. Їй не подобається абсолютно все.
Як я виглядаю, як ходжу, як і що говорю. Одягаюся я, на її думку, без смаку, несу, як вона вважає, повну нісенітницю. Готую, як ви вже зрозуміли, я жахливо і взагалі, гадки не маю, як треба правильно поводитись з її хлопчиком.
Мені здається, у свекрухи явно щось не так із головою. У найважчі хвилини вона переходить на особистості та запросто може мене назвати гадиною або ще гірше.
Зі мною ніхто ніколи так не розмовляв, я навіть не можу описати свої емоції. Уявіть, що на вас щогодини виливається відро холодної води. І ви ніколи не знаєте наперед, коли вода поллється.
Я завжди думаю, що я могла зробити не так, чим викликала злобу свекрухи. Але я не маю жодного логічного пояснення. Я вже почала думати, що Наталя Олександрівна просто нездорова людина.
Іноді в мене виникає відчуття, що свекруха насолоджується тим, що зриває на мені поганий настрій.
– Скільки разів вам повторювати, щоб ви не ставили чашки на комод. На ньому залишаються кола та розводи. Мені ж їх потім відмивати, вас не піднімеш, вам тільки лежати та нічого не робити! – вкотре кричить свекруха через якісь чашки.
Подумаєш, яка нісенітниця. Ну хіба можна так кричати через посуд та меблі? Яка різниця, де що стоїть.
Найжахливіше чоловік ніяк мене не захищає перед своєю мамою. Він або безглуздо посміхається, як маленький хлопчик, або радить мені не ображатись і не сприймати нападки свекрухи близько до серця.
Але як не ображатись, коли тебе називають «тупою коровою»? Найспокійніший чоловік і той би зірвався і почав хамити у відповідь, що вже з мене питати.
Скільки разів я просила чоловіка поговорити з мамою, якось пояснити, що так не можна, що мені боляче та прикро від її несправедливих закидів.
Він тільки рукою махає. Мовляв, мати вже у віці, її не переробити. Їхати та винаймати квартиру він теж не хоче. Каже, залишилося ще пів року потерпіти, і ми зможемо вкластися у власне житло.
Не знаю, як я витримаю ці місяці. Я відчуваю, що збожеволію і просто втечу і від чоловіка, і від свекрухи заразом.
Я намагаюся пізніше приходити з роботи, щоби не мозолити очі. Але й у цьому випадку отримую порцію звинувачень.
Цього разу в тому, що вештаюся невідомо де, а маю бути вдома і займатися чоловіком.
Свекруха чудово бачить, що мене нема кому захистити. Якби в мене була жива мама, вона б заступилася за мене та обложила сваху. Але мами давно немає, бабуся пішла з життя два роки тому. Я залишилася зовсім одна.
Не знаю, що робити. Відчуваю, що я не протягну ці пів року в будинку свекрухи.
Вже зараз я думаю про те, щоб усе кинути розлучитися і поїхати кудись якомога далі від чоловіка та його люблячої матусі.
