Я збиралася виходити заміж за Юрія з дошлюбною квартирою та кондитерською за плечима. Майбутні родичі чоловіка зустріли мене з розкритими обіймами.
– Ой, як добре, тепер будемо в тебе брати тортики, – захихотіла, майже свекруха і змовницьки перезирнулась із дочкою. – Хоч би принесла нам тортик спробувати.
Я збентежено посміхнулася їм і пообіцяла наступного разу обов’язково принести їм на пробу один із десертів.
Наступний раз випав на найближчу суботу. Я не забула про обіцянку, та принесла з собою великий торт.
Свекруха й чоловікова сестра накинулися на нього й, одразу ж підібрали добру половину. Решту, вони так само розділили між собою.
– Дуже смачно! – похвалила мене Ганна Геннадіївна. – Будемо тепер тільки в тебе брати!
– Підкажи-но адресу, – задерлася на місці Марина. – Завтра забіжу і подивлюся, що там ще є!
Не вбачаючи в цьому нічого поганого, я без жодної задньої думки назвала адресу своєї кондитерської.
Я не сподівалася на те, що рідня Юрія купуватиме у мене торти й вирішила, що вони питають з цікавості.
Яке ж було моє здивування, коли Ганна Геннадіївна та Марина наступного дня навідалися до мене в кондитерську.
– Ой, Людочко, привіт! Як же ми раді бачити тебе! – жінки кинулися обійматися зі мною.
Однак вони дуже швидко закінчили з цим і побігли сканувати очима вітрину.
– Чого в тебе тут тільки нема! – захоплено сплеснула руками Марина. – Все хочеться спробувати!
– Що саме ви хочете спробувати? – Усміхаючись, чемно поцікавилася я.
– Все! – захихотіла у відповідь Ганна Геннадіївна. – Не будеш же ти заради нас цілий торт починати. Давай тістечка. По дві штуки нам вистачить, а то й так треба худнути, – діловито додала вона. – Ось це і це!
Вона вказала пальцем на вітрину. До неї тут же приєдналася Марина і почала просити додати ще по одній штуці.
Я пригостила без п’яти хвилин родичів тістечками, які вони підмели з величезним задоволенням. Я не знала, що своєю добротою прокладаю шлях до ненависті з боку родичів.
Несподівано для мене, рідня Юрія почала навідуватись у мою кондитерську щодня. Жінки взяли в моду забігати до мене в обід, та з діловим виглядом обирати, чим сьогодні пригощатимуться.
Я стискала зуби й продовжувала потурати примхам Ганни Геннадіївни та Марини. Терпець у мене урвався, коли родичі прийшли не одні, а привели з собою подруг і теж захотіли нагодувати їх дармовими тістечками та тортиками.
Жінки з гордо піднятою головою зайшли до кондитерської, та помахали мені рукою.
– Людочко, давай нам найсмачніший торт! Ми прийшли не одні, – Ганна Геннадіївна озирнулася на подруг, які з цікавістю розглядали вітрину. – Що у нас там сьогодні є свіженького?
Я примружилася і суворо подивилася на нахабних родичів, які вирішили, що тепер вони будуть не тільки самі їсти, а й приводити до моєї кондитерської своїх друзів.
– Ні, нічого нема! – Схрестила я руки на грудях.
– Як ні? Не жартуй так! Ми ж бачимо, – безглуздо посміхнулася у відповідь Ганна Геннадіївна.
– Все старе, а вам потрібно свіже, – я вирішила, що свекруха зрозуміє, як некрасиво поводиться.
– Ми й вчорашнє поїмо, не горді, – засміялася Марина, втрутившись у нашу розмову. – Давай той торт, який ми їли не вчора, а позавчора. З шоколадною начинкою.
– З вас триста двадцять гривень! – Я поставила на стійку коробку із тортом.
Ганна Геннадіївна здивовано посміхнулася і потяглася до коробки, проте я відразу відсунула торт убік.
– Спочатку оплата, – суворо промовила я.
– Яка ще оплата? Ти жартуєш, Людочко? – вона густо почервоніла. – Ти ж не візьмеш з родичів свого майбутнього чоловіка гроші?
– Візьму! Навіть, якби ви вже були моєю ріднею, це не означає, що я мушу вас годувати, – сердито промовила я. – Завдяки вашим посиденькам, у мене практично немає прибутку!
– О, знайшла на кого все звалити! Значить, ти такий хріновий бізнесмен, раз у тебе ніхто нічого не купує! – випалила Марина, яка вважала своїм обов’язком засунути свій ніс.
– Купують, тільки такі, як ви, дуже багато їдять, та нізащо не платять! – нервово відповіла я.
Ганна Геннадіївна спантеличено похитала головою і, розвернувшись, скомандувала:
– Все йдемо! За гроші ми й в іншому місці поїмо!
Вона вийшла з кондитерської, а слідом за нею потяглися й інші подружки. Щойно вони пішли, я видихнула. Я була рада тому, що нарешті змогла висловити своє невдоволення свекрусі та сестрі чоловіка.
Однак я не здогадувалася, що відмова годувати родичів мені ще відгукнеться. Наступного дня, закриваючи касу в кондитерській, я раптом зрозуміла, що дохід упав утричі.
Я знову незрозуміло перерахувала гроші й усвідомила, що не помилилася, і потік клієнтів справді різко впав.
У чому річ, я дізналася лише через два дні, коли одна зі співробітниць розповіла мені про те, що про нашу кондитерську з’явилася маса негативних відгуків на сайті.
Здивована, я полізла в інтернет і ледь не посивіла, коли побачила, яким брудом невідомі люди поливають мене саму, та мою кондитерську.
Я сподівалася, що ситуація налагодиться, проте за місяць я зрозуміла, що пішла у значний мінус. Я засмутилася, та зрозуміла, що мені доведеться тимчасово закриватися, щоб вирішити цю неприємну ситуацію.
Щоб здійснити свій намір, мені потрібно було кудись подіти купу тортів, що не розкупили.
Я одразу ж згадала про ненажерливу Ганну Геннадіївну, та зателефонувала їй. Свекруха, дізнавшись про причину дзвінка, відразу погодилася все забрати. За годину вона разом із дочкою приїхала забирати коробки з тортами.
– Закриваєшся? – єхидно спитала Марина. – Так тобі й треба. Не будеш надалі подібним чином до нас ставитись.
Я, з коробками в руках, подивилася на Марину. Я не розуміла, про що вона говорить.
– Це ми з мамою тобі відгуки написали, – сказала вона, і голосно захихотіла.
– Ви? То це ви занапастили мій бізнес? – перепитала я збентежено і зблідла.
– Ми! – гордо відповіла Марина і потяглася до коробок.
Проте я не дала їй взяти їх у руки. Я почала жбурлятися коробками в неї та свекруху. Вони несамовито заверещали й, поспішили вибігти геть із кондитерської.
Я ще близько години не могла заспокоїтись. Я дивилася на мрію всього мого життя й не могла прийти до тями.
Я дала собі обіцянку, що обов’язково відновлю його, але трішки пізніше, коли пристрасті вщухнуть, і я зможу взяти в банку кредит. Саме в цей момент мені зателефонував Юрій, і зажадав пояснень.
Я розповіла чесно про все, що сталося. На мій подив, чоловік став на мій бік. На нашому весіллі, ні свекруха, ні сестра чоловіка не були присутніми, бо це була обов’язкова моя умова.
Юрій кілька місяців сердився на родичів, а потім таки відтанув і знову почав з ними спілкуватися.
Я ж не змогла пробачити Ганні Геннадіївні та Марині руйнування свого бізнесу, і не хотіла, навіть чути про цих нахаб!
Невже вони не розуміють, що вони, занапастивши мій бізнес, нашкодили не лише мені, а й своєму брату та сину? З такими родичами, і ворогів не потрібно!
Помсту я ніколи не вітала, до цього часу. У мене вже є план, і я його впроваджу в життя! Хто з вечора плаче, той у ранці скаче! Ви зі мною згодні?
