Свекруха вже пів року істерить, що ми з чоловіком її ліжко викинули! Вона хотіла його двоюрідній сестрі на дачу віддати, пообіцяла, а ми взяли й викинули!
У неї навіть нахабства вистачило зажадати, щоб ми якесь ліжко купили, на заміну викинутого, а бонусом, ще й доставлення до дачі сплатили. Ну а що, повинні ж!
А справа була така. Купували ми з чоловіком квартиру, довго шукали підхожий варіант: щоб і ціна не кусюча, і з меблями — грошей було впритул, купівлю навіть вживаної навряд чи потягнули б.
Квартиру нам сватала моя свекруха. У неї колега на пенсію вийшла і вирішила ближче до дітей та онуків перебратися.
Ми поїхали на огляд. Нам усе сподобалося. Ремонт нормальний, меблі майже нові, чисто, затишно, планування влаштувало.
Стали обговорювати момент з меблями, що вони нам потрібні лише на перший час, поступово нові придбаємо.
– Залишу, не переживайте! Нічого з собою не візьму, навіщо гроші витрачати на перевезення речей між містами? Із сином порадилася, він мені там допоможе із купівлею, — запевнила нас пенсіонерка.
До договору купівлі-продажу квартири у нас був додаток з описом майна, що залишається. Жодних проблем не передбачалося. В теорії!
Колишня власниця мала два тижні, щоб звільнити житлоплощу. Але коли вона з’їхала, на нас із чоловіком чекав сюрприз!
Меблі, згідно з договором, були. Але не ті, не господині! У квартирі красувався мотлох свекрухи! Слово «мотлох» не варто сприймати зовсім буквально: не радянські, цілком свіжі, але надміру зношені, та загиджені.
Свекруха не відрізняється любов’ю до порядку. Були відсутні деякі ручки, зламані рейки, дверцята, що покосилися, сколи, плями бруду, якісь подряпини…
З перелічених у договорі меблів у квартирі залишилася лише вбудована кухня. Я так зрозуміла, що тільки завдяки своїй вбудованості та невідповідності розмірам кухні свекрухи. Решта було замінено!
Причепитися, по суті, не було до чого: написано, що ліжко є? Вона є!
Я зателефонувала колишній господині.
– Ваша мама сказала, що ви про все домовились!
– Вам же все одно тільки на перший час меблі були потрібні, все одно змінили б. Все добре вийшло: мама й собі меблі оновила, й у вас на перший час є! – відповіла вона.
Чоловік так все це вибісило, що мати все провернула за його спиною, що він хотів негайно викликати вантажну машину і їхати обмінювати меблі.
Ледве його заспокоїла! Свекрусі все висловили, вона вперто свою колишню колегу цитувала:
– Вам же тільки на перший час, все одно викинули б…
Найбезглуздіше — це навіть не її вчинок, а той факт, що свої меблі, які вона заперла у нашу квартиру, вона і надалі продовжувала рахувати своїми!
Ми поміняли шафу, а свекрушину віддали друзям в орендовану квартиру. Вона приїхала в гості, почала обурюватися:
– Я її Нінці обіцяла, у неї бабусі треба, пенсія маленька, а шафа ж гарна. Навіщо ви мою шафу віддали?
Чоловік навіть отетерів:
– Твоя шафа? Твоя? Твоя у тебе вдома стоїть!
Його мати наче нічого не чула:
– Ліжко, як купите, мені зателефонуйте! Двоюрідна сестра на дачі другий поверх збудувала, хоче туди ліжко поставити. Нове не хоче – дорого, з рук купувати – раптом клопи? А моє хороше, чисте.
Чоловік матері сказав, що нашими меблями він розпорядиться самостійно! Вони посварилися! Свекруха поставила нас перед фактом:
– Не буде так, як я хочу, — ображуся!
Чоловік уперся:
– Не бачити тобі своїх колишніх меблів, ти своє вже забрала!
Так що ліжко ми викинули, мук совісті не зазнали: тітка чоловіка – жінка гидка, ми з нею не спілкуємося.
Свекруха дізналася, що ми вчинили їй наперекір, слова свого дотрималася — образилася! Пів року вже ображається, ніяк заспокоїтися не може!
Ось така в мене свекруха, ворогові не забажаєш! Розрадьте нас, будь ласка! Дивлячись на всі свекрушині витівки, ми мали купити ліжко?
