Мені здається, чоловік вже переборщив, кидаючись виконувати будь-яку примху свекрухи. Та й вона вже не бачить рамок пристойності, її все далі й далі заносить.
Коли вона зривала сина (мого чоловіка) серед ночі, бо засумувала, я ще якось терпіла, хоч і не розуміла. Але зараз розмова вже про дуже великі гроші.
Свекруха заявила, що хотіла б собі машину. Це б її відволікало і вона могла б їздити містом під музику і знову намагатися відчувати радість життя.
Я не жартую, це майже цитата.
Вона вирішила, що невелика машинка – це чудовий антистрес. І я з цим не сперечаюся, але ми не в тому матеріальному становищі, щоб отак справлятися зі стресом.
Свекруха два роки тому втратила чоловіка, переживала це важко, тому дорослий син майже чотири місяці жив у мами.
Додому до мене та нашої доньки він приїжджав, щоб узяти дещо з речей, швиденько чмокнути в щічку і розповісти, як мамі там тяжко, як у нього серце розривається.
Чоловік свекрухи чоловікові не рідний батько, вони взагалі не особливо ладнали, тому його смерть глибокого удару по чоловіку не завдала, але за матір він переживав.
А я все це слухала, хитаючи нашу піврічну дочку на руках і не знаючи, за що хапатись у цій квартирі. Слава богу, що у нас у місті нормально працює доставка, інакше я взагалі б не впоралася.
Потім свекруха погодилася повернути мені чоловіка в сім’ю, але я рано зраділа. У нас почалися раптові дзвінки серед ночі.
– Спиш? О, я щось не подумала. Так самотньо стало, вирішила хоч рідний голос почути, – схлипувала вона у слухавку. – Ні, приїжджати не треба, не хочу, щоб невістка думала, ніби я тебе з сім’ї тягну.
Яка зворушлива турбота! Лише слова з діями розходилися кардинально. Вона могла зателефонувати серед ночі, сказати, що їй самотньо та попросити приїхати, щоб разом подивитися альбом із фотографіями.
І чоловік зривався і їхав, там-таки мама, мамі ж погано, треба терміново рятувати. Такі дзвінки були досить часто, мабуть, альбоми свекруха хоче потім по пам’яті перемальовувати.
На всі вихідні вона знову сина зазивала до себе. Вони гуляли містом, або вдома дивилися її улюблені фільми. А я сиділа з дочкою чи їхала до своїх батьків.
Потім ставки почали підвищуватися. Свекруха заявила, що у цій квартирі їй все нагадує про загиблого чоловіка, тому треба терміново робити ремонт та змінювати меблі.
Думаю, не треба пояснювати, чий бюджет постраждав від цього найбільше. Правильно, наш із чоловіком.
– Мамі справді потрібно змінити обстановку, так вона швидше відійде. І я буду вільний.
І знову я нічого не сказала, бо це був примарний шанс, що мені повернуть чоловіка, бо відчувала себе вже матір’ю-одиначкою.
Після роботи та у вихідні чоловік займався ремонтом маминої квартири, тобто його знову не було вдома. Іноді він там і лишався спати. Говорив, щоб нас не турбувати.
І ось вже закінчено ремонт, начебто зроблено все, щоб свекруха звикла до втрати, але тут вона заявляє, що вона хоче машину, щоб роз’їжджати та відволікатися від сумних думок.
– Мене їзда на автомобілі завжди заспокоювала. Чоловік збирався купити мені машину, але не встиг, – зі сльозою в голосі говорила вона.
Я подумала, що зараз чоловік поверне свою маму з небес на грішну землю, де в неї в рідні олігархів немає, але він почав міркувати над цим питанням.
Почав підшукувати мамі автошколу, переглядати машини. Я його спитала, чи не збирається він мамі дарувати авто, на що він сказав, що збирається.
– Це має її заспокоїти. У неї буде чим зайнятися, вона зможе знімати стрес.
Дороге заспокійливе. Нехай п’є ромашковий чай та валеріанку. Ми не маємо таких грошей. І машини, до речі, у нас теж немає.
Сказала чоловікові, що якщо він посміє влізти в кредит і купити мамі машину, то я подаю на розлучення. Вдома чоловіка все одно майже немає, так що не так багато я і втрачу.
Він на мене зараз ще ходить і ображається. Каже, що я жорстка людина, у мами горе, а я йому умови ставлю. Чи я щось не розумію, чи одне з двох.
