Свекруха зі своєю хитрою натурою зовсім вже за береги виходить. Вона хоче собі дачу, а ми через це її бажання маємо взятися доглядати зовсім незнайому бабусю

Свекруха зі своєю хитрою натурою зовсім вже за береги виходить. Вона хоче собі дачу, а ми через це її бажання маємо взятися доглядати зовсім незнайому бабусю.

Цікавий план. Комусь вершки, комусь коріння. У свекрухи ще нахабства вистачає виставити ситуацію так, ніби це ми такі погані та байдужі.

У чоловіка була бабуся, яку він погано пам’ятає, її не стало дуже давно, він тільки тоді до школи пішов. Знав, що бабуся жила десь у селі, бо збереглися невиразні спогади з дитинства.

Про те, що, виявляється, бабуся має сестру, яка досі в тому селі живе, чоловік дізнався пів року тому. Дізнався про це від свекрухи.

Це рідня по мамі, а вона і з бабусею не дуже ладнала, не кажучи вже про іншу рідню. Тому, як вона про сестру бабусі згадала, нам не зрозуміло.

Пів року тому свекруха про це обмовилася, а потім ця бабуся почала в розмовах випливати все частіше. Ось свекруха їй подзвонила й вирішила, що треба б з’їздити, а то бабка там зовсім одна.

Куди поділися діти цієї бабусі, я не знаю, чоловік теж, а свекруха тільки відмахується, на кшталт, довга і безрадісна історія, але от з’їздити до бабусі треба, вшанувати стареньку.

Ну, якщо треба, то з’їздимо. Весною і поїхали, якраз ми машину купили. А їхати довелося навіть на машині близько п’яти годин, село не так вже й близько.

Бабуся нас зустріла ніяк. Виявилося, що вона нікого і не чекала, і не кликала. Їй, як я розумію, така рідня зовсім не здалася. Але свекруха наполягала.

Будиночок у бабусі невеликий, але затишний робили явно для себе і на совість. Навіть невелике господарство є й ділянка під город.

Як я зрозуміла, до минулого року бабуся жила з чоловіком, але він вирушив у найкращий зі світів, тому вона залишилася сама. Тут свекруха й почала діяти.

Ну, погостили ми, чаю попили та назад зазбиралися, бо ніхто нас не кликав залишитися, хоча свекруха пряма з усіх сил натякала.

Але я бабусю розумію. Приїхали якісь люди, щось від неї їм треба. А ось бабусі від нас не треба нічого, вона ввічливо трималася і все.

Ми більше до бабусі не їздили, зате свекруха активізувалася. Я думала, що вона раптом любов’ю до родички перейнялася, а нещодавно з’ясувалося, що в неї свій шкурний інтерес.

Приїхала вона до нас якось у гості та завела розмову, що бабуся вже стара, їй важко самій по господарству, тож їй би переселитися туди, де їй допомагатимуть. І на нас із чоловіком поглядає.

Я запропонувала пошукати якісь будинки для людей похилого віку, тому що для мене це найочевидніший вихід. Бабця хоч і родичка чоловіку, але він її знати не знає, свекруха теж не бажає забирати її до себе.

– Ага, а платити чим будемо? Ти знаєш, скільки це коштує? – обурилася свекруха.

Я запропонувала продати бабусин будинок, на якийсь час вистачить, а там думатимемо.
– Навіщо продавати? Таке гарне місце! Там дачу можна влаштувати!

Далі свекруха почала міркувати, що всі ці будинки для людей похилого віку – та ще лотерея, тому краще вже бабусі допоможе хтось рідний. І знову на нас поглядає.

Тут вже стало все зрозуміло. Нам, отже, незнайому бабцю на дожиття, а свекрусі дачу в хорошому місці. Я, до речі, навіть не впевнена, що бабуся збирається кудись переїжджати.

Ми з чоловіком одразу від почесної місії відмовилися. У нас у планах якнайшвидше виплатити іпотеку та вже дітей планувати, нам тут чужа людина не потрібна.

Я запропонувала свекрусі самій забрати стареньку, це буде чесно, але свекруха почала охати, що її саму скоро доглядати треба буде, кого вона зможе доглянути.

Ми відмовилися навідріз. Тепер свекруха дзвонить і соромить нас, що ми кидаємо літню людину в біді. Ось навіть не знаю, це вона про бабусю чи про себе.