Мій хлопець, Ілля, мешкає у гуртожитку разом з мамою. Гарний та позитивний хлопець. У дитинстві він займався футболом.
Після школи він вступив до університету. Коли йому було важко, то я завжди намагалася підтримати, та допомогти йому у всьому.
Бачилися ми часто, але він ходив на підробітки, й намагався заробити будь-яким способом. Я покохала його за доброту та уважність.
Цим він відрізнявся від інших. Мені хотілося, щоб ми скоріше переїхали до своєї квартири, бо я не хотіла бачитися з його мамою.
Зараз розповім детальніше, чому так сталося. Я приїхала до репетитора, а він жив поряд з Іллею. Я вирішила заглянути до нього, щоб зробити сюрприз.
Піднялася до нього на четвертий поверх, але виявилося, що вдома його не було. Двері відчинила його мама. То була наша перша зустріч. Вона запитала, хто мені потрібний, я сказала, що Ілля.
Я вже хотіла піти, але вона сказала, що для мене буде краще, якщо я покину Іллю, бо жити нам разом вона не дозволить. Я вийшла з під’їзду, й не могла зрозуміти, чому так різко не сподобалася його мамі.
Зателефонувала ввечері до Іллі, коли він повернувся додому і розповіла про те, що сталося. Ілля почав мене заспокоювати, сказав, що мама просто ревнує його.
Я повірила, та заспокоїлася. Іллі добре вдавалося розв’язувати мої проблеми. Коли мені здавалося, що все погано, то він вказував мені й на позитивні сторони. За це я любила його ще сильніше.
Я намагалася уникати зустрічі з його мамою. Але вона, як на зло, часто з нами бачилася у місті. Вона завжди дивилася на мене якось дивно. Наче їй мене шкода, але вона зла на мене. Ми часто спілкувалися з друзями Іллі.
Я вжилась у їхню компанію, і мені було весело з ними. Микита, Рома, Влад, усі були зі мною у відмінних відносинах, але Рома міг розповісти мені речі, яких Ілля соромився.
Він був скромним, а Рома розхвалював і розповідав багато приємних речей про нього. Справа наближалася до весілля. Я працювала в магазині, й моєї зарплатні вистачало нам на три тижні.
Основний заробіток йшов від Іллі. Мені хотілося яскравого весілля, щоб воно надовго запам’яталося. Ілля зі мною погодився.
Я не думала, що він матиме стільки грошей, щоб зробити мені пропозицію в дорогому ресторані. У місті він теж витрачав багато грошей, але я не цікавилася, де він їх бере.
Вкотре, ми пішли гуляти, всі були раді, що скоро весілля. Я сиділа на лавці щаслива, поки Рома не підійшов до мене і не розповів те, що мене дуже вразило.
Він сказав, що ми чудова пара, а потім сказав, що важко буде виплачувати гроші, але ми впораємося. Я не знала про жодні борги, але вирішила поговорити з Іллею на цю тему.
Він зізнався мені, що всі ці гроші він позичав. Ромі він не говорив скільки, але сума була більша, ніж я могла уявити. Я була в розпачі, не знала, що робити.
Я часто приходила до Іллі, щоб вкотре обговорити наше весілля, та зробити його скромним, а гроші повернути.
Його мама почала кричати на мене, та звинувачувати, що через мене син вліз у борги, та, що я зіпсувала йому життя. Типу, всі його борги через мене.
Я справді почувалася винною, хоча й не знала в чому. У день весілля Єлизавета Семенівна сиділа на кухні, а я чекала на весільну сукню. Коли її привезли, я пішла в душ.
Коли я почала одягати сукню, то виявилося, що вона розрізана на дві частини. Потім вийшла його мама і сказала:
– Я не допущу, щоб мій син жив із дівчиною, якій потрібні лише гроші. Ти не гідна його, тому йди звідси, і ніколи не повертайся. По-доброму, прошу тебе. Я не могла стриматися, бо сукня була дорогою і взята в оренду. Я сказала їй:
– Ви хоч знаєте, що ви наробили? Нам доведеться платити за неї гроші! Ми її брали в оренду! Тепер ми в ще більші борги вліземо.
Гнів, сльози, страх, розчарування – все змішалося в одне ціле. Про весілля не могло бути й мови, але коли Ілля дізнався про це, то заспокоїв мене.
Я сиділа в сльозах, а Рома приніс ще одну сукню. Сказав, що це подарунок від усієї компанії. У записці було написано, що вони розуміють наші фінансові труднощі, але хочуть, щоб свято відбулося.
Так і сталося. Весілля ми відгуляли, але залишалося виплатити величезні суми грошей за сукню, та за урочистості.
Після весілля ми почали зі свекрухою сваритись ще більше. Я жила в нього, тому що не могла оплачувати орендовану квартиру. Намагалася допомогти з виплатою боргу.
Але для свекрухи я була найгіршою людиною, бо втягнула її сина в борги. Я любила Іллю не за гроші, але він не хотів, щоб я собі відмовляла у чомусь, тож і набрав боргів.
Потім ще це весілля. Я не знала, як налагодити стосунки з Єлизаветою Семенівною, але й не відчувала за собою провини. Нині, ми всі разом живемо у двокімнатній квартирі, але в постійних сварках.
Друзі нам активно допомагають. Роман та Микита виплатили наш борг, тепер ми будемо винні їм. Ми домовилися, що протягом пів року віддамо.
І зразу ж з’їдемо від ненависної свекрухи. Я більше не маю сили терпіти її агресію! Ви теж вважаєте мене винною?
