Своє сімейне життя, донедавна, я могла б назвати щасливим. Про таких, як я, кажуть «вдало вийшла заміж». Мій чоловік був молодим інтерном, коли ми познайомилися, і перспективним хірургом, коли одружилися. Я також медик за освітою, обрала стоматологію після медуніверситету. Так і працюємо з чоловіком в одній клініці, я – стоматолог, він – хірург.
Роки нашої інтернатури, та ординатури були складними у фінансовому плані. Маленькі доходи, постійні нічні чергуваннями, сприяли розвитку романтики. Добре, хоч жили у моєї мами, все ж легше, коли додому приходиш, а їсти вже приготовано, і у квартирі чистенько. Чесно, не знаю, як я справлялася б сама, якби жили окремо.
Донька у нас з’явилася саме у ці роки, сповнені хвилюванням та напруженою роботою. Але, дякувати Богу, ці часи залишилися позаду, і ми вже твердо стоїмо на ногах. Ми придбали квартиру у гарному районі. Зробили у ній дорогий ремонт, часто запрошували друзів на вихідні. Життя потекло розмірено і спокійно, без душевних потрясінь.
Коли в ЛОР-відділення прийшла нова лікарка, я помітила її через кілька тижнів. Ми з чоловіком обідали у їдальні, як завжди, раптом посеред трапези до нашого столика підійшла молода жінка, і привітно заговорила з моїм чоловіком. Я, мимоволі, вразилася метаморфозами в поведінці коханого.
До того, ми обговорювали його нову пацієнтку, жінку у віці, яка мала складну операцію і тривале відновлення. Він нарікав, що хвору привели до нього дуже пізно, хвороба настільки прогресувала, що невідомо, яким виявиться результат операції.
Але, варто було тільки підійти новенькій лікарці, як обличчя чоловіка прояснилося. Розмова з нею велася жартома, з веселощами, та навіть легким фліртом. Я слухала чоловіка, і згадувала, коли ми останнього разу так весело розмовляли, але згадати так і не змогла. Наші бесіди складалися геть-чисто з робочих моментів, і турботи про доньку. Між нами давно не було романтики, пристрасті, а фраза «Я кохаю тебе», вимовлялася все рідше.
Коли жінка попрощалася і пішла, обличчя чоловіка продовжувало зберігати задоволення від зустрічі. Мене, звичайно, це дуже зачепило, як і те, що він навіть не спромігся нас познайомити. Він щось невиразне пробурмотів, і швидко пішов у своє відділення.
Якось я почала вичитувати нашу санітарку, за те, що та нахабно ставиться до своїх обов’язків, залишаючи на підлозі брудні калюжі, в той час, коли в клініці має бути стерильність. Вона огризнулася:
— Ви краще за своїм чоловіком так дивилися б, а не за мною!
За чоловіком? Що це означає? Санітарка розповіла, що мого чоловіка часто бачать у компанії тієї самої новенької жінки-лікаря – Віри, а також він став нещодавно частим гостем у ЛОР-відділенні. Це помітили багато колег, але ніхто мені про це не говорив.
Увечері я запитала у чоловіка про це, на що отримала відповідь, що він ходить до Віри за консультаціями, щодо своїх пацієнтів. Дивно, чому раніше такого не було, і як може консультувати лікар-початківець досвідченого хірурга? Ну та гаразд.
За кілька днів я, спускаючись з верхнього поверху, раптом побачила їх разом. Чоловік йшов із Вірою, ніжно підтримуючи її під руку. Я вирішила нічого не говорити, але почала, на свій сором, стежити за чоловіком: нишпорити в його телефоні, підслуховувати розмови, на роботі часто забігала до нього у відділення.
Поки факти зради побачити не вдалося, але передумови цьому були очевидними.
Наближалося наше професійне свято, тому на роботі планувався корпоратив. Нещодавно виявила заховану в шафі коробочку з красивими золотими сережками, які мені дуже сподобалися. Я подумки похвалила чоловіка за добрий смак, і чекала свята, щоб отримати такий елегантний подарунок.
Увечері ми поїхали до нашої клініки відзначати корпоратив, було дуже весело та галасливо. Коли я стомлена і трохи хмільна, хотіла вирушити додому, я не могла знайти свого чоловіка. Хтось бачив, як він прямував до свого відділення, і я пішла туди.
Стоячи перед кабінетом чоловіка, я почула якусь метушню, сміх і звуки, які свідчили про інтимну близькість. Вірочка стогнала голосно, нітрохи не соромлячись того, що вони, взагалі-то, на робочому місці. Тремтячими руками, я прочинила трохи двері. Перше, що кинулося у вічі – коробка з тими самими сережками, які я виявила у своїй шафі! Так ось кому вони призначалися, а зовсім не мені…
Я повернулася і втекла на вулицю, викликала таксі та поїхала додому. Досі не можу наважитись сказати чоловікові, що я їх застукала. Адже ці слова передбачають подальші дії з мого боку. Наприклад, розлучення. Цього не хочу. Може, почекати, поки пристрасть до Віри охолоне?
Тим часом чоловік часто почав пропадати на нічних чергуваннях, їздити на «семінари», і ще бозна-куди, аби не вдома. Мені, звичайно, вже добрі люди прямо розповідають про зради, але я нічого йому не говорю. А чоловік вважає, що я ні про що не здогадуюсь.
Я розумію, що потрібно все розставити по місцях, але дуже хочу зберегти родину, та батька для доньки. Та в голові лише одне запитання: невже чоловік справді вважає, що я не знаю про його коханку? Мені так боляче… Чи вистачить у мене сили та терпіння? Як правильно вчинити? Як не зруйнувати родину?
