Свої недоробки чоловік не помічає і виправдовується тим, що він не електрик, не сантехнік, не механік і так далі. Та тільки я теж не кухар, бо педагогічний закінчувала, але готую так, що пальчики оближеш, і не кондитер, а пляцки випікаю. І на медсестру я не вчилася, але уколи ставлю і масажі роблю

Ведення домашнього господарства в нас прийнято вважати суто жіночим обов’язком. І мій чоловік теж дотримується цієї думки, тому він, помивши один раз на місяць посуд, зазвичай заявляє: «Я тобі посуд помив!» І це слово “тобі” сильно мене дратує. Я пускаю блискавки очима і виправляю його: «Не тобі, а нам!»

Згодна, останнім часом у нас вдома панує безлад. Я не сиджу склавши руки, але хоч би як старалася, фізично не встигаю підтримувати чистоту, бо намагаюся ще й працювати вдома. Кручуся як білка в колесі, хоча яскраво вираженого результату не видно!

А чоловік не хоче цього зрозуміти і постійно мені дорікає: «Могла б все кинути і зайнятися прибиранням!» Це означає, що мені потрібно зробити вибір: частіше прибиратися, але залишати чоловіка в ці дні голодним, або не виводити дитину на прогулянку, або не спати ночами, або залишити додатковий заробіток.

Зате мій благовірний особливо не напружується. І йому складно пояснити, що його зарплати нам не вистачить, якщо я не приноситиму свій мінімальний дохід у сім’ю. Це зараз мені доводиться задовольнятися мізерним заробітком, оскільки нашу маленьку дитину (довгоочікувану!) нема на кого залишити.

Зате раніше я тринадцять років утримувала нашу маленьку сім’ю і навіть у вихідні намагалася підзаробити, хоча зарплата в мене була в два рази більша, ніж у чоловіка. І роботу я залишила лише за три тижні до появи малюка на світ, незважаючи на те, що вона у мене була далеко не «сидяча»! Але він цього не пам’ятає і не цінує, а якщо заїкнуся – буде черговий скандал.

Я намагаюся пояснити чоловікові всю критичність ситуації, що склалася. Але мої спроби викликати чоловіка на розмову закінчуються сімейними розбірками. Він або не хоче мене почути, або моя думка йому байдужа.

Свої недоробки чоловік не помічає і виправдовується тим, що він не електрик, не сантехнік, не механік і так далі. Та тільки я теж не кухар, бо педагогічний закінчувала, але готую так, що пальчики оближеш, і не кондитер, а пляцки випікаю. І на медсестру я не вчилася, але уколи ставлю і масажі роблю. А якщо візьмуся за справу, то намагаюсь виконати на совість, бо руки у мене з правильного місця ростуть.

Головна проблема для мене – час, вірніше, його швидкоплинність. Часто ловлю себе на думці, що планую ввечері укласти дитину спати, а потім тихо встати та ще щось там закінчити. Тільки від втоми іноді відключаюсь раніше, ніж синочок. Або розплющу очі — а там уже три години ночі, і нікуди вставати не хочеться.

Я розумію, що далі так продовжуватись не може і треба щось вирішувати. І усвідомлюю, що слід виправляти ситуацію. Але наскільки кардинально?