Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима

Ми з Іваном на кухні були, коли дочка зі школи повернулася. — Мам, тут твої ключі в передпокої валяються, я їх в сумку покладу. — Кілька хвилин була тиша, а потім немов грім серед ясного неба.

— Як ти тільки собі це уявляєш? Мама, тобі сорок! Про дитину раніше треба було думати. Так наді мною все сміятися будуть. Як нічого не зробиш, я з дому піду, так і знай. — Сльози так і котилися по моєму обличчю.

— Піду, -шуміла моя 15-річна Юля, — так і знай, піду і не знайдеш. Якщо батько і бабусі до себе не візьмуть — піду, куди очі дивляться. Ти розумієш, що ти робиш?

Це ж ганьба! Ще мене примусь пелюшки прати і катати коляску.Дочка тицьнула пальцем в напрямку мого живота. А я раптом відчула, як різко закрутилася голова.Мені 40 років. Юля — дочка від першого шлюбу. Він розпався через пару років після її появи на світ.

Я повернулася з малятком до своїх батьків.Ні, колишній чоловік від виховання та утримання дочки відмежовувався: зустрічався, в кіно ходив, подарунки дарував. До себе не кликав — там була забезпечена нова дружина, її шикарна квартира, багаті родичі, там дівчинку мою не чекали.

— А дядько Іван буде моїм татом? — питала 5-річна Юля, — Як у тата його тітка Мирослава, вона його дружина і моя «запасна» мама?Що відповісти? Папою він не буде, тато у Юлі вже є, але старшим другом, захисником — цілком.

Тим більше, він абсолютно не проти, що Юля є, на відміну від тітки Мирослави.- Ой, доню, — говорила тоді мама, — аби Юлі не було гірше. Підете до нього; ти впевнена, що Іван не буде ображати внучку?Я була впевнена. Та й згодом мама перейнялася до зятя щирою прихильністю.

-Скромний, добрий, — говорила вона, — пощастило, Юлю любить, як рідну. Якщо що, то Іван першим на допомогу поспішає. Он тестя на собі з 4-го поверху тягнув, коли у того нога була зламана, а ліфт не працював, а треба було терміново, у чоловіка мого зуб розболівся.

— Хороший мужик, — погоджувався мій батько, — правильний.Юля за всі 10 років нашого шлюбу була з Іваном дуже дружна, кликала його татом, скаржилася йому на мене, на вчителів, які занижують оцінки.

Вони разом щось завжди майстрували …- Чому ти не народжуєш? — років через три після мого другого заміжжя запитала мама, різко, в упор, мабуть довго обмірковувала цю тему, — Іван відмінний мужик, і Юлі не завадило б мати брата чи сестру.

А я хотіла, прагнула, щось ніяк не виходило. Лікарі розводили руками, Час минав.- Не турбуйся, — говорив мені чоловік, коли в черговий раз ставало ясно, що лелека знову не прилетить, — у нас є Юля. Не хвилюйся.І справа навіть не в тому, що Івану потрібен був рідна дитина — народити хотіла я.

З люблячим батьком, в спокійній і повній сім’ї.-Іван, — я була ошелешена 2 місяці тому, — уявляєш? Тест позитивний!Чоловік розплакався, як хлопчисько, і нічого, що мені 40, а йому на 3 роки більше.

Так і вийшло — ми перестали чекати, а чудо сталося.- Пізно, — ахнула мама, — але нічого. Зараз навіть первістків пізніше народжують. Я дуже рада. Юля через пару років вискочить з дому, а ви не залишитеся з Іваном одні. Он-то радий? Ще б! Ти ось що, ти Юлі поки не говори, нехай вже пройде перший триместр.

Хіба мало … пізніше скажеш.- Ма, — крикнула дочка з дверей, — це твої ключі випали з сумки? Я назад їх поклала.І в наступну хвилину вона бліда і з круглими очима з’явилася в дверях кухні, де ми з чоловіком разом чистили картоплю. В руках у дочки була моя карта, та сама, з сумки …

Тоді і прозвучали ці слова. І істерика, і сльози. У мене закрутилася голова. Я бачила, як посіріло обличчя чоловіка, як знітилися його плечі …- Може з нею поговорити? — мама засмутилася, — Ну підліток, бунтує, ревнує … Чи зрозуміє з часом.

Юля- Карати треба було, — прогудів тато, — а не дути на неї всім разом.- Я не знаю, — це колишній чоловік зателефонував через годину, йому поскаржилася Юля, — це ваші бабські справи. Не знаю.

Але ти це … народжувати треба, чого її слухати.- Не думай, — чітко і уривчасто сказала мені по телефону моя колишня свекруха — не думай йти на поводу у дурною дівчинки! Вона ж не заперечувала, коли Мирослава їй сестру народила. Так, я прийму її в будинок, якщо вона прийде, Не вижену. А ти народжуй!

Але здивувала мене жінка, від якої підтримки я очікувала найменше.- Здрастуйте, — голос на тому кінці дроту був мені незнайомий. — Я — Мирослава. Я ось що хотіла сказати … нехай Юля поживе у нас. У нас вона заспокоїться і зрозуміє, що сестра або брат — це зовсім не страшно. І Ви повинні обов’язково зберегти дитину.

Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх люблю. Всіх. Всю мою величезну родину: і дочку, і Івана, і маму з татом, і легковажного колишнього, і його сувору маму, і навіть таку зарозумілу, як мені здавалося, невідому Мирославу.І мого ще не народженого малюка, за якого вони всі проголосували.

Related Post

Моя мама зробила мені дуже боляче, не знаю чи пробачуМоя мама зробила мені дуже боляче, не знаю чи пробачу

Я з дитинства захоплювався однією дуже цікавою штукою. Я колекціоную монети, не те щоб всі дорогі та рідкісні, але в моєму альбомі близько 250 монет, які мають цінність набагато більшу

Та мене дуже здивував той факт що у нього було багато речей. Ні, це не є погано, просто здивувалоТа мене дуже здивував той факт що у нього було багато речей. Ні, це не є погано, просто здивувало

Ми з моїм хлопцем Олексієм з’їхалися і почали жити разом. Мені 18 йому 23 не те щоб пора уже, Але і нічого киримінального, в наш час багато хто так робить.