Син дізнався, що я відписала квартиру дочці і розсварився з нами

Синку мій рідненький – прошепотіла мати. Хвороба повільно забирала її життя. Прошу тебе, не кидай Тетяну, треба її доглянути. Що поробиш, якщо вона не така як треба. Але ж вона наша. Пообіцяй мені…

Ти ж бачиш, що вона нікому не робить зла. Хоча їй вже 30 років, а вона досі як маленьке дитя сидить собі в закутку, грається, щось перекладає, нікому не заважає. А що дитині потрібно? Турбота… Та й квартиру вона свою має…

Яку квартиру? Ти свою квартиру їй відписала? На що ти розраховувала? Чого це я її за дарма доглядати мушу? Ти краще Тетяну з собою забирай. На цвинтарі всім місця вистачить!

Що ти таке кажеш. Ти навіть мене не вислухав, а вже надумав собі казна-що. Свою квартиру я вже давно тобі відписала. А у Тетяни є однокімнатна хрущовка у непоганому районі. Звісно я її не купляла, де такі кошти було взяти?

Пам’ятаєш нашу бібліотекарку Ганну Василівну. Вона самотня була, от я  і доглянула її в старості. Так вона мені віддячила, квартиру свою мені відписала. А я Тетяні її подарувала. Ніколи не знаєш, як життя складеться.

І як давно Тетяна у нас наречена з приданим? – Вже два роки. – Тобто, квартира в «непоганому» районі стоїть порожня вже два роки, а лікую  тебе я за власні кошти. А ти не подумала, що квартирантів могли оселити у квартиру, людям би допомогли, та й сама б не жебракувала!..

Що ти таке кажеш, синку? Навіщо ти мене так ображаєш? Я все життя для вас дбала. Ти маєш сучасну трикімнатну квартиру, у тебе є власна справа, твоя наречена дуже файна дівчина. Невже тобі для сталого щастя Тетяниної квартири не вистачає?

Мені потрібно, щоб мізки ніхто не виїдав, та на гроші мої ніхто не розраховував. А то побачили, що Сергій простак, грошима, як сміттям розкидається, й користуються усі, кому не лінь!

Невже для тебе, синку, 20 тисяч гривень – це ті гроші, якими треба докоряти рідну матір? І чому моє зізнання в наявності квартири так тебе розгнівало, замість того,  щоб порадіти за свою рідну сестру? Я ніколи не дозволяла собі байдикувати, працювала на декількох роботах.

Так, ти працювала. Але зараз працюю я, тому умови теж буду ставити я! Квартиру ми будемо здавати, а Тетяною опікуватись я не планую. Як подаруєш квартиру мені, тоді й розмовляти будемо по іншому. А поки що бажаю не хворіти!

Сергій пішов, гримнувши дверима, Тетяна навіть не помітила, а я гірко заплакала. Окрім Сергія та Тетяни у мене більше нікого немає. Де ж я прогледіла? Як так сталося, що син почерствів до найрідніших людей? Він же ніколи таким не був! Можливо, наречена його налаштовує негативно до нас? Так хочеться виправдати його вчинок, але не можу підібрати належних слів.

Яка доля спіткає нас з донькою навіть уявити собі не можу. Що я зробила не так? Невже всі негаразди від квартири?