Син на мене образився, тому що я його із сім’єю відмовилася пускати до себе жити. Сам не дзвонить, мої дзвінки скидає

Син на мене образився, тому що я його із сім’єю відмовилася пускати до себе жити. Сам не дзвонить, мої дзвінки скидає. Ось думаю, він образився на те, що не пустила, чи на те, що порадила йому носом не крутити та прийняти допомогу тещі?

У сина є дружина, дитина та ще один на підході. Є квартира в іпотеці, яку вони взяли три роки тому перед появою першої дитини.

Не знаю, на що вони розраховували, але, як вона пішла в декрет, так молоді мало не з хліба на воду перебивалися. Дуже їх тоді рятувала сваха, у якої свій будинок та город.

Вона їм продукти сумками возила, нехай проста їжа, але завжди була. Вона овочів привезе, я куплю курочку, привезу, хоч якось їм було простіше.

Але зі свахою син примудрився посваритися. Вона жінка сільська, проста, без каменю за пазухою, завжди каже, що думає.

Ось вона і заявила синові, який втомлювався на роботі та не їздив на її прохання допомагати, що жерти всі люблять, а як працювати, то нікому. Син образився.

Я йому ще тоді сказала, що індик він надутий! Він тещі в ноги падати повинен, що вона їхню родину годувала, а він не міг раз на тиждень з’їздити та допомагати їй. Втомився він! Так не треба було сім’ю заводити, лежав би на дивані, відпочивав!

Син тоді влаштував істерику, що і без подач тещі проживе, він працює, заробляє. Заробляти він заробляє, тільки грошей все одно вистачає тільки на іпотеку і буханець житнього.

Мабуть, тепер це дійшло і до самого сина, бо він подумав і вирішив, що якщо іпотека гаситиметься за рахунок здачі іпотечної квартири, то на життя їм вистачить.

Тільки ось проблема – їм самим теж треба десь жити. Як я зрозуміла, сваха, що живе одна у своїй хаті, запропонувала їм жити у себе, там місця всім вистачить.

Але ж у сина гордість, його ж нахлібником обізвали, тому він вирішив, що найкращий варіант, це піти жити до мене у двокімнатну всією родиною.

Невістці через пару місяців вже термін, тобто їх буде четверо, зі мною п’ятеро і все в одній двокімнатній. Мабуть, я маю жити зі старшим онуком в одній кімнаті, а вони втрьох будуть в іншій.

Але я ще працюю, мені висипатися треба, а тут буде дві маленькі дитини, одна з яких взагалі немовля. Ось мені таке щастя потрібне?

– Та не хочу я у тещі жити, вона знову буде зі своїм городом чіплятися! Одного разу вона мене вже виставила дармоїдом, досить! – бісився син.

– Не у твоєму положенні носом крутити, потерпиш! – Не витримала вже я. Що це за дитяча позиція? Ай, мене образили, я з тобою більше не дружу.

Тим більше теща йому все за фактом сказала, а на правду нема чого ображатися. Але син образився ще й на мене, що я не хочу пускати його із сім’єю до себе жити.

Поки що нікуди не переїхали, наскільки я знаю. Чи то передумали, чи то син намагається гординю побороти, я не знаю. Він зі мною не розмовляє. Невістку я зайвий раз розмовами не турбую.

Ось наступного тижня зателефоную, коли продукти повезу, бо онука шкода, а так би взагалі б не няньчилася з ними.

You cannot copy content of this page