Коли мій син познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вона вже мала тримісячну дитину. Так вийшло, що батько дитини покинув її, коли вона була ще в положені.
Ми з чоловіком подумали, що нічого страшного в цьому нема. Усіляке буває у житті. Головне, що син покохав цю дівчину і хоче бути з нею. Нехай щасливо живуть, а ми допоможемо.
Я навіть була рада, що невістка вже має малюка. Люблю маленьких дітей, а тут мені випав такий шанс збагатитися. Молодята привозили онука нам на вихідні. Я катала візок, гуляла з ним, грала. Коли почалася дача, я, закинувши грядки, займалася онуком.
Але згодом я помітила, що невістка дуже меркантильна і заздрісна. Вона любила обговорювати, хто скільки заробляє, хто що купив та куди поїхав. І весь час намагалася принизити здобутки людей:
“Звичайно, їм же батьки допомогли машину купити”, “У її чоловіка он тато який заможний, чого їм квартиру не поміняти б!” – Подібні фрази звучали з її вуст постійно.
З її міркувань виходило, що друзі та знайомі не самі заробляють гроші, а постійно їм хтось підкидає та допомагає. Потім почала звучати образа в нашу з чоловіком адресу. Що, мовляв, молодшій дочці ми допомагаємо більше, ніж їм.
А я на той час справді взяла іпотеку для доньки. Вона вийшла заміж, їм треба було десь жити, а зарплату вона мала маленьку, необхідну суму їм не давали. Вирішили, що оформлю я кредит на себе, а виплачуватимуть вони.
І ось невістка стала, мабуть, нашіптувати синові, що ми більше дочці допомагаємо. Що їй і весілля зіграли, і квартиру купили. А вони такі бідні-нещасні в старій однокімнатній маються (яку ми їм віддали, коли вони одружилися).
Син став усе частіше приїжджати до нас незадоволений і теж зривався на висловлювання, що ми все лише доньці, а йому нічого. А як нічого, якщо ми віддавали їм усе, що могли?
Звичайно, золотих гір у нас немає, допомагали за можливостями: з онуком постійно сиділи, хоч він і не рідний нам – жодного разу про це не згадали, любили його як свого. Якщо щось відвезти, привезти – у нас машина завжди, будь ласка. Грошима, якщо могли, теж допомагали. І, як виявилось, цього було мало.
За словами невістки, я мало не підпільна мільйонерка. Як же, працюю у банку, отримую мільйони. Чоловік працює водієм в енергетичній компанії – теж, мабуть, гроші мішками носить.
А коли ми купили ділянку та почали будувати на ній будинок (теж усе за рахунок кредитів), стало ще гірше.
Син нам допомагав із будівництвом будинку, роботи там було чимало. І поки допомагав руками – все начебто було нічого.
Але одного разу вийшло так, що довелося мені в сина трохи грошей позичати. За кілька місяців до цього син із сім’єю їздив у відпустку, ми їм сплатили половину путівки. І тепер нам гроші знадобилися, а швидко оформити кредит можливості не було.
Невістка про це дізналася, і що тут почалося! Ледве дочекавшись ранку, вона почала мені дзвонити та голосом, що зривався запитувала в слухавку, на кого ми відпишемо будинок. Я відповідала, що ми ще вмирати не збираємось і заповіту ми не маємо.
Вона кричала, що ми все тільки для своєї доньки робимо – і весілля їй, і квартиру їй нову купили, і будинок напевно теж їй залишимо, а вони тут, як раби, горбатяться, щосили допомагають, а ми з них соки тягнемо, а у відповідь нічого.
Сказати, що мені було прикро це чути – нічого не сказати. Для мене це було просто як удар серед ясного неба. Я думала, у нас дружна сім’я. І не тільки думала – знайомі, друзі, родичі – всі нам про це говорили й навіть трохи заздрили тому, які у нас дружні діти, як вони нам допомагають, як ми всі один про одного дбаємо.
А тепер, виходить, всі наші відносини мали бути виміряні грошима – кому ми скільки даємо, кому що купуємо і що відпишемо після своєї смерті.
Після цієї телефонної розмови невістка перестала до нас приїжджати. Внука теж до нас намагається не відпускати, хоч він уже виріс і міг би приїжджати до нас сам. На дзвінки телефоном відповідала дуже сухо, а онукові взагалі забороняє зі мною телефоном спілкуватися.
Син теж почав приїжджати рідше. Почав рахувати наші гроші, випитувати, які у нас кредити та що ми на них купували. Я відповідаю, а з його очей бачу, що він мені не вірить. І ті слова, які він каже – це не його слова, а слова невістки.
Наша дружна сім’я розвалилася на очах. І з сестрою син почав лаятися – через будинок, її квартиру, нашу квартиру. Він не вірить, що вона виплачує іпотеку і вважає, що ми їй купили та подарували квартиру. За життя батьків почав рахувати та ділити наше майно – що йому має дістатися, що сестрі.
Ось так невістка внесла розбрат у нашу родину. Вона відважує від мене сина, постійно намовляючи йому про мене гидоту. І зрозуміло ж, що нічна зозуля денну завжди перегукує.
Син тепер до мене їздить рідко. Намагалася з ним поговорити телефоном, переконати, що все не так – ну куди там, і слухати нічого не хоче. Наче забув, як ми жили, яка в нас була родина. Слухає тепер тільки невістку, а в мені вже немає віри, що все буде як раніше.
