Син пішов жити до батька і навіть не привітав мене з 8 березня

У мене проблеми в спілкуванні з сином. Взагалі у мене троє дітей, син – старший. Розповім свою життєву історію по порядку.

Приблизно дев’ять років тому у мене через відносини з чоловіком стався нервовий зрив, після якого він остаточно кинув мене з дітьми. У той період я не могла собі дозволити лікуватися, тому що довелося багато працювати.

Я змусила себе, працювала, зціпивши зуби, не дивлячись на відчуття пригніченості важкою плитою, а вдома у мене починалися істерики і діти багато від мене натерпілися.

Потім почалися проблеми з фізичним здоров’ям: нирки, шлунок, серце, спина, суглоби …

Три роки тому мені довелося піти з роботи тому тих грошей, які я могла виділити на ліки, мені не вистачало, щоб довести себе до робочого стану.

У минулому році мій колишній чоловік знову одружився, а в січні цього року мій син пішов жити до нього (синові вже 15 років). Там у них тепер повна сім’я і грошей вистачає. Я розумію, що хлопчикові потрібен батько, але мені дуже боляче від того, що так сталося.

Не знаю тепер, як з ним спілкуватися, що говорити (якась хвороблива порожнеча всередині і отупіння). Він заходить до мене дуже рідко, хоча живе в сусідньому будинку, не дзвонить, а коли я дзвоню йому сама, він говорить роздратованим голосом і намагається швидше закінчити бесіду. Напевно, він соромиться мене або зневажає за слабкість, нестриманість і непристосованість.

Коли син йшов, він сказав, що я його дістала своїми вимогами робити уроки, дотримуватися гігієни і порядоку в кімнаті, хоча я завжди починала просити спокійно і ласкаво, а він надував губи і огризався (явно видно брак батьківської руки), а потім тупо сидів цілими днями за комп’ютером.

Поживши в новій сім’ї, він скаржився, що там його молодший брат дуже шкідливий і примхливий, і він як би подивився на себе з боку і не буде так себе більше вести.

Але як мені змиритися з тим, що я йому більше не потрібна?
Ось і на 8 березня він навіть не подзвонив, тільки у фейсбуці сестричкам написав, щоб від нього привітали мене, і залишився святкувати в новій сім’ї. А мені б так хотілося, щоб він забіг на хвилинку, просто сказав «Зі святом, мам».