Моєму сину Сашку цього року виповнилося 22 роки. Виховувала я його без батька і дуже старалася, щоб хлопчик виріс справжнім чоловіком і був мені надійною опорою у старості. Він з дитинства дуже здібний і розумний, читати навчився у чотири роки, у школі був майже повністю відмінником.
Єдиний недолік – практично весь час проводив за комп’ютерними іграми, які згодом замінили йому і друзів, і дівчат. Він у підсумку і на роботу влаштувався, пов’язану з комп’ютерними іграми. Я спочатку не повірила, що таке буває – думала, він мене дурить. Але коли Сашко показав мені свою зарплату, яка виявилася втричі більша за мою, я, чесно кажучи, втратила дар мови. Все життя я його пиляла за ці ігри, а тепер він на них добре заробляє.
З одного боку це дуже непогано, але якщо розібратися – життя набагато цікавіше і різноманітніше, ніж інтернет та ігри, і дуже швидко проходить! А як же сім’я, друзі, подорожі? Навіть за грибами до лісу з’їздити – і те яке задоволення! А ось син цього не розуміє, більше того, ще й намагається повчати мене. Але ж не все вимірюється грошима і можна бути щасливим із невеликою сумою та нещасним із мільйонами, не знаючи, як їх витратити.
Ну ось взяти того ж Сашка – йому абсолютно байдуже, в чому він одягнений і як виглядає. Він 24/7 вдома за комп’ютером, тому тут все одно як ти виглядаєш. Дівчини в нього немає, тому за собою можна не стежити, наприклад, не голитися і митись через день.
На поїздки та розваги він грошей також не витрачає – йому це не цікаво та не потрібно. Їсть за комп’ютером, комп’ютер йому і телевізор, і книгу, і вулицю замінює – все життя за комп’ютером. З дому виходить лише за крайньої необхідності, та й навіщо, якщо мама все принесе та подасть.
Ось такий виріс у мене хлопчик – повний асоціал, який проміняв реальне життя на віртуальний світ. Як повернути його назад?
