Після того, як з життя пішов чоловік Олександри Дмитрівни, тільки син та онук опинилися поряд.
Попри те, що вона бачила їх лише раз на рік, жінка дуже любила єдиних родичів.
Щойно Олександра Дмитрівна вступила у спадок, вона стала власницею чотирикімнатної квартири.
Дізнавшись про це, син Володимир з онуком Євгеном вирішили все кинути, та переїхати до літньої родички.
Рідня не витрачала часу дарма. Вони почали вмовляти літню жінку слушно розпорядитися своїми квадратними метрами за життя.
Жінка була на сьомому небі від щастя, і на радостях наважилася переписати свою квартиру на чоловіків.
Ті ніби тільки за цим і приїхали. Вони всіляко спонукали Олександру Дмитрівну, та зі щасливими обличчями прийняли її подарунок.
– Тільки треба зробити так, щоб у договорі було прописано, що я можу жити у квартирі до кінця днів своїх, – поспішила уточнити жінка.
– Мамо, ну ти говориш дурниці! Хто б тебе звідси вигнав? Звичайно, живи стільки, скільки треба, – Володимир цмокнув матір у зморшкувату щоку.
– Бабуль, звичайно, ніхто тебе не вижене, – впевнено заявив онук Євген.
– Які ж ви в мене таки хороші, – жінка розплакалася від щастя, і притиснула руки до грудей.
Чоловіки відразу оточили її з обох боків, і взяли за руки, чому Олександра Дмитрівна ще більше розчулилася.
– Тільки тут треба зробити ремонт, щоб ти далі жила у комфорті, – повідомив матері Володимир.
– Та який ремонт? Я і в такій квартирі доживу, – витерши зморшкуватою рукою сльози, відповіла жінка.
Проте син продовжував наполягати. Бачачи настрій батька, на його бік став і Євген. Він теж став переконувати бабусю в тому, що краще відремонтувати квартиру.
– Просто на пару тижнів доведеться тебе переселити, – Володимир поплескав літню матір по плечу.
– А де ж я житиму? – здивувалася жінка. – Я ж сама не ходжу, тільки на візку пересуваюсь…
Син одразу ж поспішив запевнити Олександру Дмитрівну в тому, що їй зовсім не потрібно хвилюватися.
– Поживеш поки що у сусідки, я з нею вже домовився, – запевнив матір Володимир. – Ремонт зробимо, і ти знову повернешся у свою квартиру.
Під натиском родичів Олександра Дмитрівна здалася, і цього ж вечора син з онуком переселили її до сусідки.
– Ви ж недовго ремонтуватимете? – Оглянувши стіни чотирикімнатної квартири, з надією запитала мати.
– Кілька тижнів, – впевнено повідомив Володимир.
Однак через два дні родичі Олександри Дмитрівни перестали приходити відвідувати жінку, і цей факт змусив сусідку нервувати.
До того ж старенька теж не знаходила собі місця. Вона чула стукіт зі своєї квартири, й боялася, що квартира зміниться до невпізнання.
– Чого ж це Вова з Євгеном не приходять? Мабуть, занапастили мою квартиру? Галю, сходи та подивися, прошу, – благала Олександра Дмитрівна.
Сусідка, яка й сама два дні не бачила чоловіків, вирушила на розвідку. На її подив, двері жінці відчинила незнайома дівчина.
Вона запитливо подивилася на Галину, поглядом давши тій зрозуміти, що чекає на запитання.
– А де Вова та Женя? – З надривом запитала сусідка.
– Які Вова та Женя? – здивовано посміхнулася дівчина. – Ви, напевно, кажете про колишніх власників?
– Чому колишніх? – здивовано поцікавилась Галина.
-Тому, що я купила цю квартиру, – приголомшила її незнайомка, і спробувала зачинити двері, проте сусідка не дала цього зробити.
– Як купила? А як же Олександра Дмитрівна? – розгублено спитала жінка.
– Нічого не знаю, я купила цю квартиру, – знову відповіла дівчина, і зачинила двері.
Галина ще близько десяти хвилин простояла на сходовому майданчику, перш ніж повернутись до своєї квартири.
Вона думала про те, як повідомити Олександрі Дмитрівні цю гірку новину про те, що Володимир та Євген продали її житло.
Але спочатку Галина вирішила зателефонувати чоловікам, та вимагати пояснень, тим більше, що син Олександри Дмитрівни заплатив їй лише за два тижні проживання жінки.
У глибині душі сусідка боялася, що Володимир не відповість. Так і сталося: телефон чоловіка був недоступний.
Галина повернулася до своєї квартири ні з чим, і повідомила Олександрі Дмитрівні про те, що її житло продано.
– Як це продано? Ти, Галю, жартуєш, мабуть? – нервово посміхнулася старенька.
– Ні, у вашій квартирі живе молода дівчина, вона мені й розповіла про те, що купила ваше житло, – гірко промовила сусідка.
– Ти Вові з Женею дзвонила? Подзвони, – Олександра Дмитрівна почала нервово закушувати губи.
– Дзвонила, телефон недоступний, – похитала головою Галина. – Продали вони вашу квартиру разом із вами!
Літня жінка з подивом подивилася на сусідку, і криво всміхнулася. Вона не вірила в те, що та казала.
– Такого просто не може бути! – заметушилася Олександра Дмитрівна, і стала крутитися в колясці. – Потрібно дізнатися, хто це така, і що вона забула на моїх квадратних метрах!
Галина викликала дільничного, щоб той перевірив законність знаходження незнайомої дівчини у квартирі.
Як і очікувалося, нова сусідка справді купила чотирикімнатну квартиру у Володимира та Євгена.
– Вони обіцяли, що я житиму в ній до кінця днів своїх, – обурювалася Олександра Дмитрівна і знову, і знову просила Галину зателефонувати до сина та онука.
Лише від знайомих сусідці вдалося з’ясувати, що чоловіки продали квартиру, та поїхали в невідомому напрямку. Новина про це остаточно добила Олександру Дмитрівну, яка від нервів злягла.
Вісімдесятип’ятирічна жінка не могла повірити в те, що рідні люди могли з нею так підло вчинити.
Галина, бажаючи допомогти старенькій, звернулася до юриста, який підтвердив її найгірші побоювання з приводу того, що Олександра Дмитрівна не зможе повернути свою квартиру.
Договір дарування було укладено не вірно, і згадка про проживання літньої жінки в ній не мала жодної сили.
Олександрі Дмитрівні довелося упокоритися, і залишитися жити у Галини, яка була не проти.
Володимир і Євген про себе більше не нагадували, вони отримали все, чого хотіли, а тягар, яким виявилася літня мати та бабуся, був їм не потрібний.
Олександра Дмитрівна сильно нарікала і засуджувала себе за те, що пішла на поводу у родичів, і поспішно переписала на них свою квартиру. Але вже нічого не вдієш!
Добре, хоч пенсія у неї пристойна, є чим сусідці віддячити! А закон бумеранга ще ніхто не скасовував, і він обов’язково наздожене безбожників, які так вчинили з рідною людиною! Ви з цим погоджуєтеся? Як вам вчинок “родичів”?
