Моїй доньці 25 років. А синові 29. Я люблю своїх дітей більш за все на світі і все життя намагалася прожити так, щоб вони були ситі, одягнені та забезпечені всім, що потрібно. Ми з чоловіком дали їм добру освіту, намагалися виховати їх чесними людьми. Не кричали, не змушували зубрити уроки, не карали. Думаю, ми впоралися.
Але я чудово розумію значення проблеми батьків та дітей. Бачите, у мене з мамою теж були добрі стосунки. Але вона завжди навчала мене, що з однолітками легше порозумітися, ніж з людиною з іншого покоління. Усьому виною різні інтереси, багаж знань за спиною, практичний досвід. Це нормально, адже світ постійно змінюється. Старим важко за цим встежити, а молоді не цікаво обертатися на минуле.
Тож коли діти підросли, я сподівалася, що вони зможуть мати можливість жити окремо. Не в тому сенсі, що я хотіла їх вигнати, просто мені подобалося думати, що вони можуть зробити цей крок самі. Однак моїм надіям не судилося збутися.
Син привів невістку до нас у хату. Це було заплановано, але я намагалася відсунути цей день як могла. Місця їм вистачало: у нашій трикімнатній квартирі комфортно жили ми із чоловіком, донька та син. Тож двоє людей у кімнаті сина нікому не заважали. Але норовлива невістка почала виводити всіх із себе.
Вона любить поговорити, тож у разі чого за словом у кишеню не лізе. У їхньому союзі Оля, мабуть, головна. А тепер вона час від часу намагається ще й командувати нами.
Викинула батькове крісло. Просто так, не сказавши жодного слова. Це були старі меблі, перетягнуті кілька разів, і, чесно сказати, меблі ці вже давно розвалювалися. Але чоловік любив крісло, воно було йому зручне.
Натомість Ольга купила нове крісло, з висувними підніжками та регульованими підлокітниками. Піднесла його чоловікові, типу як зробивши красивий жест старому. Але нове крісло вже не було таким зручним. До нього треба було звикати, вчитися налаштовувати.
Та й під інтер’єр, чесно кажучи, воно теж не пасувало. У нас ремонт робився ще за старомодними лекалами, а ця штучка була на вигляд як щось із майбутнього.
Чоловік тоді, пам’ятаю, цілий день нервовий ходив, але говорити щось невістці не став, посоромився. Потім Оля почала робити перестановку, адже, за її словами, у нашій квартирі не було гармонії. Добре, що син тоді таки вмовив її зупинитися, і перестановку вони робили тільки в себе. Мені безладдя в будинку не потрібне.
Оля не хоче дітей, воліючи спочатку зробити собі кар’єру. І це мене теж не влаштовує, адже про яку кар’єру може йтися, якщо ви вдвох не витягуєте накопичити кошти, щоб мати змогу винаймати хороше житло?
Коротше кажучи, мені її мотиви не зрозумілі. Не те щоб я прямо злилася на невістку, просто її в моєму житті було дуже багато. І то була проблема.
Донька вийшла заміж дуже вдало. Зять — людина спокійна, тиха. Від батьків йому дістався будинок та приємні манери. Ну і з мізками пощастило: бути начальником у молодому віці, про це можна лише мріяти. Звичайно, доньку він забрав до себе, і зараз вони живуть приспівуючи. Рада за них обох.
Але повернемося до сина та невістки. Нещодавно вони запросили свого спільного друга у гості, а той прийшов не один, а з подругою. Не знаю, що вони там святкували, але регіт і веселощі тривали до самої ночі.
Вранці, поки ми з чоловіком вдавали, що спимо, всі швиденько зібралися і кудись поїхали. Вже потім, телефоном, повідомили нам, що вибачаються за галасливу ніч, але вони поїхали на зустріч випускників.
Я вже тоді зрозуміла, що довго подібного шапіто витримати не зможу, і в мене в голові народився план, як зробити собі невелику відпустку без особливих фінансових витрат. А саме вирішила я поїхати до доньки у гості. У них будинок великий, мене не буде ні видно, ні чутно. А я і вечерю приготувати можу, і прибрати, якщо потрібно. Із зятем у нас стосунки відмінні, він проти не буде.
Але дочка обламала усі мої плани. У телефонній розмові вона заборонила мені приїжджати. Сказала, чоловік буде не в захваті, йому це не сподобається, а я вчиню негарно, якщо спробую натиснути на нього.
Мене це дуже здивувало і засмутило. Але наступного дня я наважилася зателефонувати йому на особистий номер. Все-таки я його теща. І звертаюся із проханням, а не вимогами.
Але то була велика помилка. Через пару гудків я знову почула голос доньки, але цього разу він був розгніваним. Повторила мені сказане минулого разу, тільки на підвищених тонах, і кинула слухавку.
Мій план взяти відпустку від домашньої рутини провалився. Навіть чоловік, який із самого початку був не в захваті від моєї ідеї, мене пошкодував.
А що робити, нема у нас зайвих грошей на готель. А від галасливих сусідів швидко втомлюєшся, навіть якщо це рідні люди. Що вже тут вдієш?
Але мене збентежила поведінка дочки, вона навіть не дала поговорити із зятем. Невже вона за такий короткий період вже стала така успішна, що від мене віддалитися? Ми ж виховували її інакше. Що могло статися за цей час, не зрозумію?!
