Мені 28 років і я виховую одного восьмирічного сина. І якщо з матеріального погляду більш-менш справляюся, то з вихованням я повністю дезорієнтована. У мене немає навичок спілкування з дітьми. А тепер до самої проблеми.
У сина дуже розвинені лідерські якості, він абсолютно не терпить критики на свою адресу, вважає себе вищим за інших. Вчитися він добре, дисциплінований, але проблема в тому, що він часто конфліктує з однолітками, дружбу сприймає дуже серйозно, і якщо на нього хтось накричить чи покличе, то відразу перестає спілкуватися, починає налаштовувати всіх проти кривдника.
Дружив із сусідським хлопчиком, спочатку були конфлікти, але потім стали близькими друзями. Нещодавно знову посварилися, і син сказав, що більше не буде з ним грати, більше ніколи, налаштував інших хлопців проти нього, вони перестали з ним дружити.
Пізніше, коли почалася школа, мій син не мав часу виходити на вулицю, за цей час ті хлопчики потоваришували з тим хлопчиком, з яким посварився син, і проти якого налаштував усіх, тепер вони повстали проти мого.
Спочатку я хотіла згладити конфлікт, покликала всіх дітей на молочний коктейль, але мій почав говорити, що нехай усі заходять, окрім того хлопця. Але я як доросла людина не могла всіх запросити, а того залишити на вулиці, тому залишила всіх на вулиці.
Може здатися, що я «тисну» за сказаним вище, але це не так. Коли вони всі знущалися з того хлопчика, я проводила з сином бесіди, впускала того хлопця до себе додому, говорила, щоб всі разом грали.
Мені щиро було шкода його і соромно перед його батьками, а тепер я сама опинилася в тій самій ситуації. Але, на відміну від мене, ніхто не заступається за мого сина, та й йому це не треба, він просто зайшов додому, не чекаючи, що його хтось покличе.
Мені сумно дивитися, що він один сидить удома, доки всі грають на вулиці. Не можу сказати, що він прямо хвилюється, але я хвилююся. Коли я говорю, щоб йшов миритися, він відповідає, що йому не потрібні зрадники, і що він ніколи не помириться з ним.
У нього є троє друзів, він каже краще мати трьох нормальних, ніж багато зрадників. А мені як людині з низькою самооцінкою та круглою сиротою важко, що він перебуває у конфлікті з усіма сусідами.
Я не знаю, як мені втручатися так, щоб і в приниженому стані не опинитися перед сусідами, і щоб він знову подружився з ними. Мабуть, це мій страх із дитинства, страх самотності можливий. Загалом він почувається непогано, веселий, жартує, але я бачу, що йому трохи боляче. Став виявляти агресію, сказав, що знайде собі інших друзів і нацькує їх на них.
Я заплуталася і не знаю як реагувати. Не можу сказати, що він невихований, навпаки, розмовляє ввічливо, але вважає, якщо дружити, то не можна зраджувати, ображати, а діти його віку сваряться, потім миряться, для нього це неприйнятно, боюся, що він з усіма пересвариться.
Дайте мені пораду, будь ласка, як мені вчинити, напевно, у вас були подібні ситуації. Заздалегідь дякую та сподіваюся на допомогу.
