Син відмовляється спілкуватися з нами, тому що ми не можемо дати йому грошей на іпотечний внесок. Це у мене в голові не вкладається, бо він чудово знає ситуацію у сім’ї.
Ми ж не просто так із батьком ці гроші під матрацом ховаємо, у нас їх просто немає. Так сталося, це не спланована акція, а просто так сталося.
У нас із чоловіком двоє дітей – дочка старша та син молодший. Різниця невелика, лише три роки, але дружніми діти не були ніколи, я не знаю, чому так вийшло.
Нікого ми ні в чому не обділяли, кожен мав усе, що було потрібно. Звичайно, бездумно всі їхні бажання ми не виконували, але одяг, гуртки та хобі нами оплачували без розмов.
На щастя, була така нагода. Ми з чоловіком займали непогані посади, добре заробляли, могли не рахувати копійки від зарплати до авансу.
Чоловік працює і зараз, а я вже на пенсії. Нам грошей вистачає, але заможно жити на них не вийшло б, та нам і не треба. Усього вистачає.
Дочку видали заміж, допомогли з першим внеском на іпотеку, синові купили машину, яку він сам випросив, заявивши, що іпотеку брати найближчим часом не хоче, а машина йому потрібна.
У нас залишалися деякі заощадження на чорний день, які ми не витрачали, а навпаки намагалися періодично поповнювати.
Діти, дякувати Богу, самі встали на ноги, заробляли та в нас на шиї не сиділи. Ми дарували подарунки, але не доводилося щомісяця бігати до них із конвертом грошей та пакетами продуктів.
Велика допомога дочці знадобилося буквально рік тому. Вона народила дитину, а в неї виявилося складне захворювання, тому знадобилася операція.
Сума виходила велика, ось так одразу у доньки із зятем таких грошей не було, тому ми віддали їм усе, що збирали на чорний день. Коли життя дитини залежить від операції, день чорніший і не придумаєш.
Дякувати Богу, операція пройшла успішно, дитина нормально росте і розвивається, нічого не нагадує про перенесену хворобу, хоч і доводиться постійно спостерігатися у фахівців, але це такі дрібниці.
Дочка із зятем сказали, що почнуть віддавати борг, коли дочка вийде з декрету. Наші заяви, що які можуть бути борги у сім’ї, вони й слухати не хочуть. Кажуть, що віддадуть усе до копійки, але не зараз. Ми втомилися з ними сперечатися, тому тему просто не порушуємо.
Начебто все добре, але тут син вирішив одружитися. Це, звичайно, теж добре, але проблема в тому, що синові припекло брати іпотеку, а у нас він попросив гроші на перший внесок.
Ми з батьком йому пояснили, що в нас зараз немає грошей, живемо на чоловіка зарплату та пенсію, куди пішли накопичення, син знає. Ми б з радістю допомогли, але нема чим.
– Звичайно, як допомога знадобилася мені, так у вас одразу гроші скінчилися! Сестрі одразу знайшли, – обурився син.
Чоловік тоді скипів і заявив, що якби, не дай боже, у сина така ситуація трапилася б, він би гроші з-під землі дістав, але сподіватимемося, що такого йому пережити не доведеться.
– І ми пропонували тобі взяти іпотеку, коли ми мали можливість допомогти, але тоді ти обрав машину. Хто тепер в цьому винен?
Син почав кричати, що сестрі завжди все дістається, їй ми допомагаємо, а на нього завжди начхати. У мене сльози наверталися від таких безпідставних заяв. Ми ніколи його ні в чому не обмежували.
Після тієї сварки, де син звинуватив нас у небажанні йому допомагати, батько сказав, що ноги цього невдячного хлопця в нашому домі не буде, доки той не попросить вибачення.
А син явно не збирається вибачатися. Він і з сестрою ще до всього посварився. Подзвонив і наговорив їй гидот, хоча вона тут зовсім ні до чого.
Я не знаю, що робити, щодня плачу, бо навіть не думала, що доживу до такого.
