– Синку, коли ж ти встиг подорослішати? – У сім років … коли мама в лікарні була! Ти ж мені тоді сказав, що я мужик. Але я був не мужик, батю! Я був маленький наляканий хлопчик. Я подзвонив дядькові Борі, він відразу ж приїхав. Ось він мій батько,- справжній

– Я йду, вибач.

– Ні-і-і!

-Так! Вибач … мене чекають, мені треба йти.

Він розчепив її руки зчеплені в замок на його ногах, вона впала на підлогу, він переступив і не оглядаючись пішов.

Він пішов і не озирнувся, не сказав прощавай, бувай або до побачення. Не заспокоїв, не сказав що любить і приходитиме …

Він просто пішов голосно грюкнувши дверима від роздратування, що його затримали і не пустили до коханої, яка чекає його в їх затишному, любовному гніздечку, яке він влаштував для них двох.

Він навіть не подумав про очі повні сліз, які все розуміють. Пересмикнувшись усім тілом, він ступив у темряву ночі з під’їзду, в інше, нове, щасливе життя. Він не подумав про те, хто чекав на його увагу.

Про те, хто тихо стояв, притулившись до стінки і тримаючи в руках паперовий човник, який склеїв сам у дитячому садку, і хотів подарувати татові.

Він навіть і не згадав, що обіцяв сходити на вихідних на футбол. Він думав, що хлопчик занадто малий, щоб щось запам’ятати, зрозуміти, зробити висновки, а тим більше – не повинен переживати. Адже він занадто малий…

***

– У такому віці діти більше потребують матері, а не батька, – казав він другу і морщився, бо йому не подобалося, що зачепили цю делікатну тему.

Він не хоче зараз говорити про колишню жінку та про дитину. Він не хоче навіть називати її дружиною, не хоче згадувати ім’я дитини, просто безлико – дитина. Не син, а дитина. Не дружина, а жінка.

Єдине, що він хоче, це говорити про неї, про свою кохану. Пишне волосся, тверді груди, гнучкий стан, м’який голос, а очі… Ох, ці очі…

– Але ж ти був закоханий в дружину, – обурюється товариш,  так само ти ж захоплювався і нею, звеличував її!

– Пфффф, ти завжди заздрив мені, можеш сходити втішити її, я знаю що ти був закоханий у неї, йди, мені начхати!

– У мене є моя кохана, – вона весна, вона молодість, свіжість, відчуття. Моя душа співає побачивши її, моя голова паморочиться від любові і радості, моє горло пересихає, а серце починає так калатати, що заглушає гул машин.

– Те саме ти говорив про дружину, – не здається товариш.

– Я прошу тебе не говори мені про неї, а то посваримося … Це була помилка.

– Добре, а син? Адже ти так був радий появі сина.

– Я не кидаю його, я платитиму справно аліменти, так даватиму грошей, я буду всі вихідні і свята проводити з сином, він навіть не відчує моєї відсутності.

***
– Він плаче, будь ласка, приїжджай, хочеш я піду взагалі з дому, приїжджай … Він чекає два місяці. Хочеш, приїжджай зі своєю… коханою.

– Що означає плаче? Я не можу взяти, кинути всі свої справи і приїхати, ти жінка, мати зрештою, заспокой дитину, відволікай її чимось.

– Що за нісенітницю ти кажеш, я не відмовляюся від своєї дитини! Я просто не можу зараз приїхати, зайнятий, розумієш?

Він відключає телефон, гидливо морщиться – дістала, потім посміхається і повертається до своєї коханої, притягує її до себе на коліна, цілує ніжну шию за маленьким рожевим вушком.

Ні, ну що за людина така! Він платить аліменти число в число, все, що належить по закону. Ні, ну може він хоч у відпустці відпочити!

***
– Але ж, тату … маму поклали в лікарню, ти не можеш мене забрати до себе? Або хоч би побути зі мною.

– Пробач, сину, не можу, я зайнятий … На роботі зашиваюся.

– Тату … мені страшно.

– Ти що? Ти вже дорослий, мужик! Тобі дев’ять років!

– Мені сім, тато … і мені правда дуже страшно. – Завтра приїде бабуся, вона буде зі мною, а сьогодні…побудь зі мною, будь ласка… Візьми до себе! Я не заважатиму тату … Я, як мишка, тихо сиджу в куточку …

– Пробач … Не можу. Хочеш я тобі піцу замовлю?

***
– Тату … ти не забув що у мене день народження післязавтра?

– Післязавтра? Ммм, звичайно, не забув. Я там мамі скину гроші раніше, візьмеш у неї на подарунок, купи собі що-небудь.

***
– Тату, ти обіцяв на футбол прийти, у мене сьогодні вирішальна гра.

– Що? Сьогодні? Пробач син, не можу, ну як так, га, от невдача, я іншим разом прийду, сину. Ще цих ігор знаєш скільки буде, не хвилюйся… Що? Сьогодні? Ну, не можу я сьогодні, зайнятий. Все, вибач, мені треба бігти…

***.
– Та можеш ти заспокоїти дитину? Що вона у тебе репетує постійно коли я приходжу додому, ти спеціально чи що?

– Що? Ти втомилася? А як інші жінки? Хто просив дочку? Я? Ти божевільна чи що? До того ж у мене є син.Все, набридло слухати твої репетування, я йду, яка різниця куди, подалі від тебе …

Цього ж вечора він скаржиться своєму найкращому другу на ту, яка була колись коханою.

– Ні, ти розумієш … Я їй кажу, що я з роботи, мені треба відпочити. А вона мені дитину суне, типу втомилася. А як же інші жінки, – і з дитиною займаються, і вдома чисто, наготовлено, чоловіка ублажають, на самих любо  подивитися, стежать за собою, а ця…

– Я не можу, я втомився від неї. Бачити не можу і не хочу. Пустиш до себе на пару днів? Мені треба охолонути.

***
– Привіт, синку.

– Привіт, тату, що ти?

– Що я?

– Що дзвониш, я питаю?

– А що я не маю права зателефонувати власному синові?

–  Маєш, маєш… батьку, мені ніколи.

***
– Привіт.

– Так, привіт, говори швидше, я зайнятий.

– Ось як, на свого батька немає часу, я для тебе …

– Що ти для мене? Вибач мені ніколи.

***
– Це ти налаштувала сина проти мене?

– І тобі привіт. Синові вісімнадцять років, він сам вирішує з ким йому спілкуватися.
***
– Привіт, синку.

– Привіт, тату, щось трапилося? Вибач поспішаю.

– Твоя дівчина? Хоч би представив.

– Моя наречена, Анжеліка … Анжел, це … мій рідний батько …

– Рідний… ніби ще не рідний є, – посміхнувся він.

– Є, – сказав, як відрізав.

– Синку, коли ж ти встиг подорослішати?

– У сім років … коли мама в лікарні була! Ти ж мені тоді сказав, що я мужик. Але я був не мужик, батю! Я був маленький наляканий хлопчик. Я подзвонив дядькові Борі, він відразу ж приїхав. Ось він мій батько,- справжній!

***
-Ти що? Ти що негіднику? Ти! За моєю спиною, з моєю жінкою, та як ти міг, ще друг називається. Мою дитину налаштували проти мене, ти…ти не друг…ти…

– Ти забув, напевно, сам тоді відправив мене до неї. Вона… ледве вижила, їй не було чим дихати, ти був її повітрям!

– Я допоміг їй впоратися з болем, я стійко чекав … Мені пощастило – вона припинила хворіти тобою, вона побачила хто був поруч весь цей час …

– Ти негідник, ти забрав мого сина! Ти зламав моє життя, ти…

– Це мій син, вибач… За що боровся, недолугий…

Ось така життєва історія до вашого прочитання! Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!