Синочок коханий вимагає від мене продати квартиру, тому що ми з його дружиною не вживаємось на одній житлоплощі. І це замість того, щоб йти та заробляти на свою квартиру.
Його не бентежить, що якщо продати квартиру і поділити гроші, то у мене не буде можливості купити собі щось більш-менш пристойне. Якщо тільки брати іпотеку.
Відповідь у синочка вже є. Говорить, що йому теж іпотеку брати доведеться, але він на це не скаржиться, на відміну від мене. А що мені п’ятдесят два роки, він не бере до уваги.
Половина квартири була оформлена на сина відразу після покупки. Чоловік відмовився оформляти житло на себе, щось там його мати з зайвими квадратними метрами крутила.
Коли купували свою квартиру, вирішили, що половину оформимо на мене, а половину на сина. Тоді цей варіант здавався мені добрим.
Я ж не очікувала, що син одружиться і вирішить себе так повести. Він після весілля привів свою дружину до мене в будинок зі словами, що вони будуть накопичувати на іпотеку.
Цілих чотири місяці накопичували, а потім невістка, опустивши погляд, заявила, що вона чекає дитину. Тут вже ні про які накопичення й не йшлося.
Мені здається, що вона одразу це все саме так і планувала. Не вірю, що все випадково само собою вийшло. Навіщо збирати гроші, надриватися, якщо можна сісти в декрет, а потім капати чоловіку на мозок.
З невісткою у нас спочатку були рівні стосунки, ті чотири місяці. А як стало відомо про дитину, дівчина стала нахабніти не щодня, а щогодини.
Відразу їй все стало не можна – ні посуд за собою помити, ні вечерю приготувати, ні допомогти. Хоча ні токсикозу, ні якихось інших проблем вона не мала. З подружками своїми скакала по кафешках.
Звісно, у нас швидко почалися скандали. Я приходжу з роботи, а в мене вдома як буревій пройшов. Це невістка на роботу збиралася.
Тут косметика, речі, чашка зі слідами помади, крихти на столі, кавоварка брудна. Увечері їй вимовляєш це все, а у відповідь тобі “я не встигла”.
Вона ніколи не встигала, навіть коли у декрет сіла. Масло вранці дістала – так воно і лежатиме на столі, поки я не прийду і не приберу. Те саме з крихтами, брудним посудом та іншими дрібницями.
Коли з’явилася дитина, стало ще гірше. Я приходила з роботи та не знала, за що хапатися. Гори брудної білизни, тому що підгузки вона не визнає, гори посуду, бо їй ніколи було мити.
А невістка ще й дитину мені сплавити намагається, вона втомилася, їй відпочити треба. Я на роботі не втомилася зовсім, мені відпочивати не треба.
Загалом, атмосфера та ще. Син своїй коханій нічого не казав, закликав мене увійти до її становища. Наче я в ньому не була. Я ж не народжувала, не знаю, як це – з дитиною по господарству справлятися.
І ось нещодавно син прийшов на серйозну розмову. Сказав, що так жити не можна, він від скандалів втомився, та й дитині це на користь не йде, тож треба роз’їжджатися.
Тільки для цього треба продати квартиру, а то на іпотеку вони не накопичили. Та й чи накопичували взагалі. Я сумніваюся в цьому.
– Бачиш же, що ми не вживаємось, давай продавати квартиру. І що? У нас теж буде іпотека, але ж я не скаржуся, – знизав плечима син, коли я йому сказала, що без іпотеки я собі нічого не куплю з продажу квартири.
Тільки мені п’ятдесят два роки, мені ще треба іпотеку отримати. А з моїми доходами я дуже сумніваюся, що її дадуть.
Але син наполягає – половина квартири його, він має право на продаж квартири. Він хоче з сім’єю жити окремо, щоби не слухати наші скандали.
Такого розчарування я ще не відчувала. Заробити на свою квартиру самому, як ми з батьком свого часу? Ні, це важко. Треба мати увігнати у борги.
Я з сином та невісткою вже три тижні не спілкуюся взагалі. Мені зараз треба взяти кредит, щоби викупити у сина його частку квартири.
Віддам йому гроші, хай живе, як знає. Я поки що просто хочу, щоб він з його дружиною зникли з моєї квартири. А може й з мого життя.
- Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. -…
Людмила овдовіла рано. У тридцять п'ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було,…
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев'язана старим шнуром для…
Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було…
— Як це — я не лечу з тобою? — Антон розгублено стояв посеред кімнати,…
— Ти впевнена, що це не помилка, Віро? — прошепотіла Анна, нервово перебираючи ремінець сумочки.…