Ситуація максимально безглузда, але мене вже називають меркантильною мерзотою в кількох сім’ях відразу.
Суть у тому, що молодша сестра мого чоловіка вийшла заміж. Дівчинці вісімнадцять років, її обранцю теж, і при цьому вона в положені. Як на мене, їм не весілля треба грати, а облаштовувати побут та вирощувати дитину, але в них мізків немає тому їм захотілося неодмінно відзначити цей день з усім шиком і блиском.
Родичі з боку хлопця половину видатків взяли на себе, але й з боку дівчинки залишилася чимала сума. Свекруха охає і зітхає, що в неї запасі стільки немає, і просить чоловіка допомогти. А той і радий.
Ми з чоловіком удвох вже понад п’ять років накопичуємо початковий внесок на іпотеку. Зарплати у нас обох середні, плюс доводиться зараз витрачатися на винаймання квартири, виживати самим і вирощувати доньку – тут кожна копієчка на рахунку.
У запасі у нас накопичилася вже пристойна сума, до довгоочікуваної квартири залишилося зовсім небагато, лише рік-півтора роботи. Без форс-мажорів, звісно.
А сума, яку просить свекруха для сестри, – майже половина всіх накопичень. І чоловік свято впевнений, що вкластися в її свято на один день – нормальний вчинок! І начхати, що ми вже п’ять років відмовляємо собі у відпустці, економимо на деяких іграшках та одязі, іноді відмовляємо собі в смаколиках. Зате сестра потішиться!
Чоловік психує, каже, що візьме лише свою половину грошей, не чіпаючи мою частку. Але сенс від цього, якщо накопичення та витрати у нас спільні? Ми так і так втратимо однакову суму, не поділяючи на «твоє моє».
Свекруха лається на мене останніми словами, дівчинка вся у сльозах. Обіцяє, що поверне гроші за першої ж можливості, але всі ми розуміємо, що після весілля молодятам потрібно буде думати в першу чергу про свою сім’ю і дитину, і ці гроші ми їм просто подаруємо.
Мене посадили за спільний стіл, і з трьох боків намагалися переконати. Показували на пальцях усю статтю витрат – плаття в оренду, фотограф, організація церемонії у загсі, всі аксесуари, макіяж та манікюр.
Я відразу ж їм сказала, що можу порадити хорошого фотографа, який бере втричі дешевше, і місце, де вдвічі-втричі дешевше можна буде взяти сукню. Щодо візажиста та аксесуарів так відразу не можна сказати, що все дуже дорого, але, напевно, можна спробувати втиснутись, десь трохи заощадити.
Так у відповідь мене обізвали хамкою, і почали соромити тим, що дівчинці ж хочеться все хороше, а не аби яке!
У нас самих, до речі, свого часу церемонія була дуже скромною. Ми з чоловіком розписалися, відзначили у батьківському колі, вклавшись у невеликий бюджет. І ніхто від цього не помер, мене особисто все влаштувало! Але чоловіка та його маму, мабуть, ні, і тепер їм обом обов’язково треба погуляти хоч на якомусь весіллі.
На пропозицію взяти на весілля кредит, якщо вже так хочеться свята, мене мало не спалили на багатті. Кредити – це зло, тавро на все життя та ганьба для жебраків! Брати гроші у банку – значить, не поважати себе, це рабство на все життя.
Бо ці гроші треба буде потім із кров’ю та потім віддавати! Але при цьому просити ту саму суму, але у рідних, які не вирощують купюри на деревах – це, будь ласка, це нормально.
З квартири сестри я виходила ні з ким не порозумівшись, була принижена та зла. Втішає думка, що чоловік не зможе зняти сам таку суму з рахунку без мого відома, оскільки рахунок загальний.
Вже два тижні він ходить навколо мене колами, думаючи, що я зміню свою думку. Свекруха з дочкою періодично надзвонюють – то з умовляннями, то з проханнями, то з погрозами. Кажуть, що порвуть із нами всі родинні зв’язки, залишать на самоті, що допомоги у них можна більше не просити.
А мені дуже прикро, що тепер до мене так ставляться, тому що свого часу в мене вистачило совісті розуміти, що мені в цьому світі ніхто нічого не винен, і домагатися всього потрібно самотужки.
Подумую при наступному дзвінку змінити тактику і почати тиснути на жалість. Мовляв, я свого часу також дуже багато чого хотіла, але не стала напрошуватися. Можливо, хоч в одній з них заграє совість, бо я не знаю, як по-іншому з ними говорити?
