– Та куди ти подінешся? – скривився батько. – Ми сорок років із тобою прожили! Пробачиш, нікуди не дінешся

– Та куди ти подінешся? – скривився батько. – Ми сорок років із тобою прожили! Пробачиш, нікуди не дінешся.

Мама мовчки глянула на нього.

– Ну, – подумала я, – скажи йому щось. Запереч!

Але мама не промовила жодного слова. А мені заступатися за неї було… складно. Тому що я на той момент жила з ними, у батьківській квартирі. Коротше кажучи, я була на пташиних правах.

Приятелі батька збиралися в них з мамою часто. Мама з ранку вставала до плити, і надвечір стіл ломився від усіляких страв. Тоді я допомагала їй різати салат і бачила, як вона втомилася. Але казати про це вона відмовлялася.

У самий розпал застілля батько дістав старі альбоми і став (не знаю, в який раз) показувати гостям:

– О-о-от … Це я, значить, у армії служив. А ось тут я в Ризі.

– А це… Сашко, що то за красуня поряд з тобою?

– Так це ж моя дружина! – засміявся батько.

– Так-а-а? Як же це я її не впізнав? – продовжив гість. – Слухай, а чого ти її біля плити тримаєш весь час? Така краса не повинна…

– Ну а де ж їй ще бути? – посміхнувся батько. – Вона жінка, це її жіноча професія, де фуа! – І він засміявся над своїм незграбним жартом.

Мама саме підійшла до столу з черговою стравою. Вона почула слова батька, і я помітила, як вона стиснула губи.

Я дивилася на неї і відчувала, як у мене самої горять вуха, наче це мене при всіх виставили слугою. А мама мовчала. Розлила всім чай і пішла до раковини.

Вже вночі, коли всі розійшлися, а я домивала останні тарілки, вона раптом пробурмотіла, тихо, собі під носа.

– Раніше він хоч при людях стримувався.

І все на цьому.

***

Через кілька днів приїхав найближчий друг батька, дядько Вітя, з дружиною тіткою Валею. І мама знову зранку гриміла деками. Стіл знову вдався на славу.

Якоїсь миті батько і дядько Вітя вийшли на балкон, і я чітко розчула:

– Ну а що моя… Нормально все з нею. Видресував я її за сорок років. Кажу їй, наприклад, повернуся від друзів, ти вже спатимеш. І так і роблю.

– Ого, а вона що?

– Вона? – Батько реготнув. – А нормально все. І напоїть, і нагодує, і спати покладе. Видресував я її, говорю ж.

Мені стало гидко. А коли я зрозуміла, що ось це «видресував» почула і мама, мені стало ще противніше.

***

Застілля продовжилося. Тітка Валя, жінка пильна й мовчазна, все поглядала на маму. А коли чоловіки знову вийшли на балкон, нахилилася до неї через стіл і тихо промовила:

– Клаво, а ти чого його терпиш? Мій Вітька теж не цукор був, та я йому швиденько пояснила, що до чого. Одного разу вечерю не подала – як підмінили чоловіка.

Мама лише рукою махнула.

– Та ну, Валю. Що ти? Він же не зі зла. Характер у нього такий. Що вже тепер…

– Ну, дивись,- відповіла тітка Валя,- але на мій погляд, він на тобі їздить. А ти терпиш.

– Саме так, – подумала я.

Увечері, коли всі розійшлися, батько, розімлілий і добрий після гуляння, підійшов до мами.

– Ну що, мати, втомилася? – добродушно почав він. – Ти в мене молодець, звісно. Ніхто, як ти, не готує.

І погладив її по плечу. Мама зняла фартух, повісила його на гачок і обернулася до батька.

– Молодець, значить … А ім’я молодця ти хоч пам’ятаєш?

Батько не зрозумів. Хмикнув, знизав плечима і пішов до телевізора. А мама трохи постояла біля вікна, потім домила посуд і лягла. Я чула через стіну, як вона довго крутилася і зітхала, –  не спала.

А вранці за сніданком вона була тиха, але інша, зібрана.

Батько голосно сьорбав чай, читав уголос заголовки з газети. А в очах її вже не було звичної покірної втоми, з’явилося щось жорстке, чого я за нею раніше не помічала.

***

За тиждень було ще одне застілля. Гостей було багато. Мама принесла свіжий пиріг, поставила на стіл. Батько відрізав шматок, відкусив і раптом гидливо відсунув тарілку.

– Сухий … Клаво, ну ти даєш. Раніше вміла, а тепер халтуриш … Ну як так? Соромно перед людьми.

Пиріг був не сухий. Я відкрила було рота, але мене випередив один із гостей:

– Та кинь ти, Сашко, смачний пиріг. Ти дружину не ображай, образиться, піде ще.

І ось тут батько відкинувся на стільці і видав:

– Та куди вона подінеться? Ми сорок років разом прожили. Сорок років! Ти ж вибачиш, Клаво, га?

Мати не відреагувала.

– Пробачить, – підморгнув гостю батько, – нюхом чую, що пробачить.

Як показали подальші події, у мами була інша думка щодо цього.

***

Наступного дня вона не приготувала сніданку. І сорочки батька не стала упорядковувати. Коли батько з’явився на кухні і поцікавився щодо сніданку, вона відволіклася від книги, яку читала і холодно промовила:

– У нас самообслуговування.

– Що?

– Самообслуговування, – повторила мама, – кожен готує для себе.

– Не зрозумів…

– Мені китайською повторити?

Батько розгубився:

– Та ні, слова я зрозумів. Але… Клаво, ти чого? Захворіла?

– Ні, не захворіла. Але готувати і прати я тобі більше не стану, – сухо викарбувала мама. – І прощати тебе за звичкою – теж.

– Агов, ти з-за вчорашнього чи що? Ну ти даєш… То я ж люблячи!

Мама пильно подивилася на нього.

– Так не люблять, Сашко. Коли люблять, не принижують.

Батько вирішив взяти в свідки мене:

– Уля, ти чула?

– Чула.

– І?

– Я повністю на маминому боці.

Він глянув на мене, як на зрадникцю, але говорити нічого не став.

***

А через кілька днів я з’їхала. І про те, що відбувалося, дізналася трохи згодом від мами.

Спершу батько думав, що вона «збрикнула», і скоро все повернеться на свої кола. Але ж ні. Мати витримала характер. Батько спробував скандалити, але очікувано нічого не досяг. Тоді він вирішив взяти побут у свої руки.

– Ну я тобі… Ось я тебе… – бурчав він. – Думаєш, я без тебе не впораюся? А ось впораюся! Тільки… Тільки… тоді навіщо ти мені потрібна будеш?

На нього чекав провал по всіх фронтах.

Пельмені в нього злипалися в одну кулю, і їсти їх було неможливо. Брудні сорочки збиралися, і він уперше за сорок років став перед пральною машиною, як перед космічним кораблем, не розуміючи, куди сипати порошок.

Він шукав підтримки на боці. Подзвонив дядькові Віті.

– Моя страйк влаштувала, – поскаржився він, – рятуй.

Ну, він врятував його раз-другий, запросив, нагодував. А потім тітка Валя сказала як відрізала:

– А з чого це я чужого чоловіка годуватиму? Він дружину не цінував, ставився до неї, як до меблів, то нехай пожинає тепер, що посіяв.

Зрештою, він здався.

Мама розповідала, що одного вечора батько довго сидів на кухні перед своєю яєчнею, що підгоріла, а потім прийшов до неї.

– Клаво… – пробурмотів він, опускаючись поряд з нею на диван. – Я… це… Винен я. Я… не буду більше при них язик розпускати. І взагалі не буду. Ти чуєш?

– М-м-м…

– Клаво … Ти це … Ти пробач мені, га? Не по-людськи я з тобою. Вибач…

Мама довго мовчала.

– Що, не виходить? – Сказала вона нарешті.

– Не виходить… – озвався батько. – Нічого не можу без тебе. Ні яєчню посмажити, ні…

Він не домовив і скрушно замовк.

***

З того часу минуло чимало часу. Мама вибачила батька. Але тепер вона не мовчить. Та й батько більше не намагається її принизити. Навпаки, під час застіль, каже:

– Це Клавдія напекла, моя Клавдія, золоті ручки …

А всі їдять та хвалять…

А все це відбувається чому? Та тому, що сильна стать вважає роботу жінки, – дріб’язком, нісенітницею. А як припече, – безпорадні, гірші за дітей малих, трясця їх матері…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!