У ніч перед Андрієм баба Настя не спала. Сиділа вона в засідці, з твердим наміром упіймати того опудала, який, ось уже п’ять років, псує бабі нерви й, так би мовити, ганьбить її репутацію. Паплюжить її чесне ім’я, серед сільських старих і стареньких.
Вся річ у тому, що в ніч перед святом Андрія Первозванного хтось знімав у бабки Насті хвіртку і відносив у двір до діда Мишка.
А на ранок, все село сміялося від душі, відпускаючи жарти з приводу душевних симпатій між старенькими та запитуючи про майбутнє весілля.
Адже за старовинною традицією, хвіртку в ніч на Андрія крали у тому подвір’ї, де дівчину не віддавали заміж, а відносили хвіртку до хлопця, який був у цю дівчину закоханий.
Жарти жартами, але обом стареньким, давно перевалило за сімдесят. Баба Настя, вдова вже років зо двадцять.
Діти виросли, онуки правнуків народ жували, тому прикро здавалося бабі Насті, що так її зневажають! Адже й приводу ніякого не давала!
Так, іноді заходив до неї дід Мишко. Але ніколи вона його на посиденьки не кликала, тільки якщо щось поправити, коли справа чоловічих рук і сили вимагає.
От і сиділа баба в засідці, міцно стиснувши в руках стареньке коромисло, маючи намір від душі почастувати ним жартівника.
Морозець щипав за щоки, зорі в небі підморгували бабі Насті. Вона притулилася до хати, молодість згадалася…
Ось такі зорі, які грайливо підморгували їй з нічного неба, так само моргали, коли вона, молода й закохана, до перших півнів достоювала, притулившись до сильного плеча свого майбутнього чоловіка.
Ті ж зорі посміхалися бабі Насті з неба, коли дочок заміж видавала, коли онуків та правнуків гойдала в колисках…
І, мабуть, ті зірки й досі колишні, а вона давно не та, якою була. Розморило бабусю Настю теплими спогадами.
Ось тільки трохи очі зімкнула, а відкрила … червоніє на сході тонка смужка ранку.
Стрепенулась баба Настя, ахнула: “Твою ж матір, проспала!”
Але хвіртка стояла на місці. Зітхнула спокійно. Перехрестилася на рожеву смужку сходу й пішла до хати. Піч час топити.
За клопотами до обіду провозилася. В обід схопила відра, за водою хотіла сходити. Тільки за хвіртку вийшла, молода сусідка сміється.
– То коли весілля, бабо Настю?
– Яке весілля? – спалахнула старенька.
– А подивіться, – сусідка рукою повела, – от яку прикмету для сватів залишили! – Сміється молодиця захлинаючись, а баба Настя глянула, й обімліла.
Від її воріт, по білому снігу попелом та вугіллям доріжка висипана. І тягнеться та доріжка прямо до воріт діда Мишки. І день Божий на вулиці – не засиплеш сніжком, не сховаєш від очей людських!
Зі зла баба Настя відра на землю кинула:
– Та що ж це діється?! Та хто ж так над старенькою сміється? Ніч на морозі чергувала – все дарма? Тільки більшого сорому набралася!
Адже попелом та вугіллям висипали доріжку між тими будинками, де закохані з весіллям тягли.
Баба Настя відра під брамою залишила, до діда Мишка побігла. Може він когось помітив? Може, він бачив, хто так жартує з них?
У сінях у діда темно. Ледве не впала баба Настя, похапцем спіткнувшись за щось. Придивилася – це відерце старе. У ньому попіл та вугілля, поруч валянки діда, таким же попелом забруднені.
Здогад, як блискавка бабі Насті в голові блиснула:
– Ох ти ж, пес старий! От божевільний! Ну я вже тобі!
Увірвалась у хату до діда Мишка, киплячи праведним гнівом, а дід… Дід спав, як немовля, підклавши під зморшкувату, як печене яблучко, щоку долоню, забруднену попелом.
Втомився дід Мишко за ніч. Мабуть, не одне відро попелу і вугілля розсіяв від своїх воріт до воріт баби Насті. Вона йому давно приглянулася. Кохання старого, що дитяче: несміливе, боязке.
Він їй і натякав, а вона ніби не чула його боязких натяків. Ось і хуліганив дід Мишко цілих п’ять років у ніч на Андріїв день.
Вони посварилися. Баба Настя висловила дідові Мишку все, що думала про його витівки. Він перепрошував. Вона не вибачала. Довго з ним не розмовляла.
Але навесні, коли повернулися перші ластівки, дід Мишко, весело посміхаючись, перевозив свої нехитрі пожитки до хати своєї нареченої.
А вона, напрочуд помолодшала, зустрічала його на ґанку і говорила допитливій молодій сусідці:
– Ой, ой, ой… Хай зі мною краще живе, під наглядом. А то ще щось наколобродить, дурень старий! Старе – що мале… Бач, узяв моду: то хвіртки знімає, то попелом сипить…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
