– Та скільки можна! – Третя година дня! Майте совість!
За стіною знову стогнали. Жіночий голос то тихий, то голосний. Потім чоловічий – низький, розмірений. І знову жіночий – уже інший, вищий.
Надя сиділа вдома другий тиждень. Лікарняний через оперативне втручання на коліні. Нога боліла, ходити важко, працювати не можна. І ось тепер ще й це – сусід завів собі гарем!
Раніше вона не помічала його. Молодий хлопець років двадцяти п’яти. Темноволосий, смаглявий. Вітався ввічливо у під’їзді – і все. А тепер з’ясувалося, що він той ще ловелас.
Щодня – нова дівчина. І кожна стогне так, ніби її ріжуть. Надя спочатку бентежилася, потім злилася. Сьогодні її терпець урвався.
Встала, накульгуючи дійшла до дверей. Вийшла на майданчик, подзвонила до сусіда. За дверима притихли.
– Хто там? – Чоловічий голос.
– Сусідка ваша! Відчиняйте!
Двері відчинилися. На порозі стояв той самий хлопець. У спортивних штанах та майці, змоклий.
– Щось сталося?
– Сталося! – Надя тицьнула пальцем у його груди. – Ви можете тихіше? Я на лікарняному, мені треба відпочивати! А у вас тут щодня оргії!
Хлопець моргнув. Потім почервонів.
– Які оргії? Про що ви?
– Не прикидайтесь! Я все чую! Стогін, охи! Тільки третя година!
З-за його спини виглянула жінка років п’ятдесяти. У халаті з рушником на голові.
– Давиде, що сталося?
– Нічого, Олено Петрівно. Сусідка скаржиться на шум.
Жінка посміхнулася Наді.
– Вибачте, люба. У мене спина хвора, Давид масажист. Напевно, я голосно охаю, коли боляче. Намагатимуся тихіше.
І пішла до кімнати. Надя стояла з відкритим ротом. Масажист?
– Ви… масажист?
– Так. Давид, – він простяг руку. – Лікувальний та розслаблюючий масаж. Якщо потрібно, можу візитівку дати.
Надя машинально потисла руку. Сильна, тепла долоня.
– Я… вибачте. Я думала…
– Зрозуміло, що думали, – посміхнувся Давид. – Не ви перша. Сусіди знизу теж скаржилися. Довелося їм безплатний сеанс зробити вибаченням.
– І що, допомогло?
– Тепер самі до мене ходять. До речі, у вас із ногою що? Кульгаєте.
– Втручання було. На коліні.
– Можу подивитись. Безплатно. Як компенсація за незручності.
Надя хотіла відмовитись, але коліно занило, нагадуючи про себе.
– Гаразд. Тільки я у спортивному костюмі.
– Чудово. За пів години підійду, з Оленою Петрівною саме закінчу.
Пів години Надя металася квартирою. Прибралася, переодяглася в чисте. Потім подумала – навіщо? Масажист же, не кавалер.
Давид прийшов із валізкою. Діловито розклав простирадло на дивані, дістав олії.
– Лягайте на живіт. Штани закотіть до коліна.
Руки в нього виявилися чарівними. Надя і не помітила, як розслабилася, як припинила соромитись. Він розминав м’язи навколо коліна, і біль йшов.
– У вас все затиснуто. Неправильно відновлюєтеся.
– Лікар сказав – спокій.
– Спокій – так. Але треба й розминати. Інакше спайки будуть. Бажаєте, покажу вправи?
Година пролетіла непомітно. Давид показав вправи, пояснив, як правильно розробляти ногу.
– Дякую. Скільки я вам винна?
– Нічого. Я ж сказав – як вибачення. Але якщо хочете продовжити, можу бути корисним. У мене є вікно, двічі на тиждень.
Надя погодилась. І не пошкодувала. За два тижні нога майже припинила боліти. А Давид… Давид виявився цікавим співрозмовником. Поки розминав ногу, розповідав про себе.
Приїхав зі сходу пів року тому. Батько наполіг – у Києві грошей більше, треба на весілля заробити.
– Весілля? Ви одружуєтеся?
– Батько так вирішив. Ми ж не тутешні. Колись приїхали з Єревану. Там свої традиції. У нас вдома наречена є, – Анаїс. З дитинства знайомі.
– Кохаєте її?
Давид знизав плечима.
– Гарна дівчина. Батьки задоволені.
Надя відчула укол розчарування. Дурне, звичайно. Що їй за справа до його нареченої?
На четвертому сеансі Давид приніс книгу.
– Ви говорили, любите читати. Ось, подумав, сподобається.
Маркес, “Сто років самотності”. Українською.
– Ви читали?
– Вірменською. Але хочу українською прочитати. Мову вивчаю.
– Можу вголос почитати. Якщо бажаєте. Для практики.
Так і повелося. Давид робив масаж, Надя читала. Він уважно слухав, іноді перепитував незнайомі слова.
А потім був той вечір. Надя дочитала розділ, підвела очі. Давид дивився на неї так дивно. Наче вперше побачив.
– Що?
– Гарна ви. Коли читаєте – особливо.
Надя зніяковіла.
– Давиде, у вас же наречена.
– У Єревані. А ви тут.
Він нахилився. Надя мала відсторонитися, але не змогла. Поцілунок вийшов невмілим, несміливим. Давид відсахнувся першим.
– Вибачте. Я не повинен був.
– Давиде…
– Я піду.
І пішов. Надя залишилася сидіти на дивані, торкаючись губ. Що то було?
Три дні він не приходив. Надя місця собі не знаходила. На четвертий не витримала, пішла до нього. Подзвонила.
– Давиде, відчиніть. Знаю, що ви вдома.
Відчинив. Неголений, пом’ятий.
– Надя? Що ви тут робите?
– Книгу вашу принесла. Дочитала.
– Дякую. Залишіть на килимку.
– Давиде, можна увійти?
Він відступився. Квартира майже порожня. Масажний стіл, невеликий диван, стіл з ноутбуком.
– Чаю хочете?
– Давиде, що відбувається?
Він сів на диван, сховав обличчя в долонях.
– Я не знаю. Я ніколи… У мене не було жінок. Тільки Анаїс. І то, тільки трималися за руки.
– Зовсім не було?
– Зовсім. У нас так не заведено. До весілля – ніяк. А я… я поцілував вас. Це не правильно.
Надя сіла поряд.
– Давиде, скільки вам років?
– Двадцять шість.
– І ви ніколи…
– Ніколи. Соромно, так? Чоловік повинен досвідченим бути.
– Дурниці. Давиде, подивіться на мене.
Він підвів очі. Красиві очі – карі, з довгими віями.
– Ви кохаєте мене?
– Не знаю. Мабуть. Думаю про вас постійно. Це кохання?
Замість відповіді Надя поцілувала його. Цього разу – правильно, глибоко. Давид застогнав, притиснув її до себе.
– Надю…
– Тихо. Не думай ні про що.
Вони злилися в поцілунку на вузькому дивані. Невміло, квапливо. Давид перепрошував за недосвідченість, Надя сміялася.
– Не перепрошуй. Все чудово.
Потім лежали, обійнявшись. Давид гладив її по волоссю.
– Що тепер?
– Не знаю. Що ти хочеш?
– Бути з тобою. Але батько… Анаїс… Весілля за два місяці.
– Тоді вирішуй. Або я, або весілля.
Давид вирішив тієї ж ночі. Подзвонив батькові, сказав, що весілля не буде. Слухавку кинули.
– Він мене прокляв, – сказав Давид спокійно. – Сказав, що я – ганьба сім’ї.
– Жалкуєш?
– Ні. Іди сюди.
За місяць вони розписалися. Тихо, без гостей. Свідки – подруга Наді, та клієнт Давида, той самий сусід знизу.
Батьки Давида не приїхали. Батько відмовився із ним розмовляти. Мати плакала в слухавку, але приїхати не змогла – батько заборонив.
– Вони пробачать, – казала Надя. – Час потрібний.
Жили вони у її квартирі – вона більша. Давид продовжував працювати, клієнтів ставало дедалі більше. Вечорами Надя читала йому книжки. Так і повелося – вона у кріслі з книгою, він на дивані.
За пів року зателефонувала його мати.
– Сину, як ти?
– Нормально, мамо. А ви?
– Сумуємо. Батько сердиться ще, але вже менше. Анаїс вийшла заміж, за Армена. Може, приїдете?
– Мамо, я не можу без Наді.
– То привозь Надю! Познайомимося.
Поїхали за місяць. Надя дуже нервувала. Давид заспокоював, але сам побоювався.
Зустріла їх мати – маленька повна жінка з добрими очима. Обійняла Надю одразу, без передмов.
– Дякую, що сина зробила щасливим. Бачу по очах – щасливий.
Батько був суворіший. Дивився спідлоба, мовчав. Але за вечерею сказав:
– Масаж вмієш робити?
– Що? – Не зрозуміла Надя.
– Спина болить. Якщо дружина масажиста, то повинна вміти.
Давид показав кілька способів. Надя старанно розім’яла свекру спину. Той крякнув схвально.
– Годиться. Навчиш онуків, коли будуть.
Це було прощення.
Онук з’явився за рік. Назвали Артуром. Дід приїхав одразу, привіз гору подарунків.
– Гарний. У діда пішов.
– У якого діда? – Усміхнулася Надя.
– В обох. Ми обидва красені.
Увечері, коли Артур заснув, Надя взяла книжку.
– Читати будеш? – спитав Давид.
– Як завжди.
– Оце правильно.
Вона читала йому Маркеса. Ту саму книгу, з якої все почалося. Давид слухав, дивився на неї закоханими очима.
– Знаєш, про що я думаю?
– Про що?
– Добре, що ти тоді прийшла сваритися. Через стогін.
– Добре, що ти виявився масажистом, а не тим, за кого я тебе прийняла.
– А якби виявився тим самим?
– Все одно б закохалася. Ти ж бачив себе у дзеркалі? Красень!
Давид засміявся, підійшов, обійняв.
– Дочитаєш потім.
– А зараз?
– А зараз у нас будуть свій стогін. Сподіваюся, що сусіди не прийдуть скаржитися.
– Якщо прийдуть, то зробимо їм безплатний масаж.
– Удвох?
– Удвох.
Книжка впала на підлогу. Але це було не важливо. Важливо було, що вони разом. Що вони мають сина. Що завтра Давид знову робитиме масаж клієнтам, а ввечері Надя читатиме йому книжки.
Кохана, та щаслива. Як уперше…
Ось така історія кохання. Пишіть в коментарях свої думки з цього приводу? Ставте вподобайки.
