– Та ти просто не вмієш любити! Чоловіка треба підтримувати!
– А ти просто не вмієш думати, – відповіла Надя. – Саме підтримувати, а не тягти на собі!
– Тобто, поки він тягнув тебе на собі і приносив гроші, він був тобі потрібен, а тепер – на смітник, як кота блошивого? – Сестра зневажливо скривила губи.
– Ну, я ж не ти. У сім’ї вистачить і однієї недолугої, – зітхнула Надя.
Їй уже набридло пояснювати Діані, що справа не в грошах. Справа в простій людській повазі.
…Надя прожила з Ромою понад двадцять років. Коли вони познайомилися, обидва навчалися в інституті. У Роми був протяг у кишенях, зате дуже палке серце.
Він буквально не давав Наді проходу. Дізнався, яким маршрутом та їздить додому, і робив величезний гачок, аби лише покататися поряд з нею в трамваї.
Міг принести букет із польових квітів. Навіть писав вірші, причому, цілком непогані, за які не доводилося червоніти.
У Наді в той момент було не так багато життєвого досвіду, так що її виявилося легко зачарувати. Її не бентежив ні їхній вік, ні відсутність роботи у Роми.
У неї була квартира, і це вже виглядало, як непоганий старт.
Невдовзі вони почали жити разом. Це виявилося нелегко. Якщо раніше Наді допомагали батьки, то тепер підтримка обірвалася.
– Якщо вже вирішили бути сім’єю, то спробуйте. Нехай Рома влаштовується на роботу та забезпечує тебе. Я годувати дорослого чоловіка не буду, – спокійно сказав батько.
Він не був злим, ні. Просто мав принципи. Він і сам все життя орав на заводі. Батько дослужився до начальника цеху, забезпечив усіх дітей квартирами, та відклав на старість собі та дружині.
Він був твердо впевнений, що чоловік повинен утримувати жінку.
Надя дотримувалася більш сучасних поглядів. Вона була готова робити свій внесок у сімейний бюджет. Проблема полягала в тому, що Рома і себе утримував насилу, не кажучи вже про щось більше.
Спочатку він намагався заробити на перепродажу. Примудрявся брати техніку зі знижкою, та впарювати майже за повний цінник.
Однак покупців було не так багато, і на повноцінний заробіток це не тягнуло. Крім того, одного дня Ромі потрапило кілька бракованих мікрохвильових печей, які вони так і не змогли повернути в магазин.
Довелося лагодити і прилаштовувати по знайомих, щоб хоч не так сильно вилетіти в мінус.
Потім Рома почав “шабаювати”. Друг брав його із собою на підробітки. Платили непогано, але заробітки знову ж таки були нерегулярними. До того ж, через якийсь час, друг відмовився від його допомоги.
– Та ну його, – пробурчав Рома, коли Надя почала розпитувати його. – Вічно йому щось не так.
Надя зрозуміла, що Рома або десь схибив, або образив друга. Таке з ним відбувалося часто.
Рома погано ладнав з іншими людьми. Він поводився так, ніби він кращий за решту разом узятих. Теща за очі називала його царем, і Надя не ображалася, тому що в цьому була частка правди.
Зрештою з роботою допоміг батько. Він влаштував Рому у свій цех, а згодом підштовхнув вгору кар’єрними сходами. Рома приносив просто шалені гроші за мірками їхнього маленького містечка. Завдяки тестю, але хоч би так.
Надя нарешті видихнула, повіривши, що тепер все буде добре. Невдовзі вони стали батьками доньки. У Роми була стабільна високооплачувана робота. Здавалося, що може йти не так?
З’ясувалося, що гроші іноді псують людей.
Спочатку Рома охолов до дружини. Він майже не звертав на неї уваги і навіть ніби уникав. Їхні вечори проходили в тиші та окремо один від одного: вона займалася дочкою та побутом, він – сидів за комп’ютером.
Потім він почав хамити. Надя на той момент повністю осіла вдома, бо її зарплата порівняно з його доходами, була пшиком.
Чоловік раптово вирішив, що вона повинна не просто тримати весь побут на собі, а ще й обслуговувати його, як пана.
Він міг спокійно не донести фантик від цукерки до сміття, відмовлявся від допомоги по дому, їв так, що прибирання потім було на пів години.
– Я приношу гроші, а ти повинна господарювати, – був переконаний він.
– Але мені тяжко! Ти приходиш додому і відпочиваєш, а я не маю ні вихідних, ні відгулів, ще й «зміни» цілодобові, – намагалася достукатися до чоловіка Надя.
– Послухай, я зі своїми обов’язками справляюся, справляйся якось і ти зі своїми.
А потім він почав погулювати. Надя не впіймала його на гарячому, але знала про це. Тому що він припинив їсти вдома, почав спати окремо.
Таких подробиць було багато. Окремо – нічого особливого, але разом… Інтуїція Наді просто волала про те, що крім неї у чоловіка хтось є.
Бувало навіть так, що він не повертався додому з корпоративів. Надя не лізла. Вона чіплялася за стабільність, що була в неї. Їй треба було підіймати дочку.
Жінка погано уявляла собі, як вона виживатиме одна, з дитиною, без нормальної професії та з майже нульовим стажем роботи.
Але потім стабільність зникла.
Батько пішов на пенсію, колишні зв’язки припинили працювати, і Рому звільнили. Він посварився з сином директора і опинився без роботи.
Рома вважав себе жертвою несправедливості, почав заглядати в чарку, почав хамити ще більше. Коли Надю поклали в лікарню на оперативне втручання, він навіть не спромігся хоч раз зателефонувати.
Їхні накопичення танули, а разом із ними – терпіння Наді. Вона відучилася на майстра манікюру та пішла працювати.
Намагалася навіть шістнадцятирічна дочка: спочатку допомогла Наді з розкруткою та пошуком клієнтів, а потім почала підробляти через фріланс.
Іноді Рому відвідувало просвітлення, і він все ж таки кудись влаштовувався, але нічим хорошим це не закінчувалося. Він або приносив копійки, або заявляв, що його кинули. Надя підозрювала, що він не доносить зарплати.
У результаті вона вирішила подати на розлучення. І тут намалювалася Діана зі своїми докорами та осудами.
– Це я недолуга? Я, на відміну від тебе, не безсердечна! Я свого чоловіка люблю та допомагаю йому! – надривалася вона.
– Ти не допомагаєш. Ти загрузла разом з ним у болоті, – зітхнувши, відповіла Надя. – Допомагати треба з розумом, а не кидатися у вир із головою.
– Просто в людей треба вірити! З першого разу ніколи нічого не виходить!
За цей «перший раз» Діана платила й досі. Її чоловік раптом вирішив, що хоче стати бізнесменом та відчинити свій ресторан. Він звільнився, взяв ті гроші, що вони відкладали на іпотеку, і почав шукати приміщення.
– Може, ви поспілкуєтеся з кимось, хто вже має ресторан чи кафе? Чи хоч би влаштуєтеся офіціантами, попрацюєте, щоб знати всю цю кухню зсередини, – запропонувала Надя.
З її погляду, саме це і було підтримкою. Дати слушну пораду, охолодити гарячу голову. Але…
– Ой, та там у процесі розберемося. Всі ж так починають. Кожен має свій шлях, – відмахнулася сестра.
– Але не всім доводиться знімати останні штани, щоб це спробувати.
– Ти що, не віриш у нас? Ну, дякую тобі! Знала ж, що ти не підтримаєш мене, – образилася Діана.
Закінчилося тим, що їх ресторан навіть не відчинився. Вони вже зробили ремонт, і тут з’ясувалося, що приміщення повинні відповідати купі санітарних та протипожежних норм.
А ще – була потрібна ліцензія на міцні напої. Гроші тим часом закінчилися. Навіть ті, що були позичені.
Чоловік Діани стверджував, що йому просто не пощастило.
Він скидав все на кризу та відсутність попиту. Але Надя знала правду. Просто Кирило не мав жодних організаторських здібностей.
Але одного разу Діані та її чоловікові не вистачило. Кирило пішов на друге коло.
– Тут надійний чоловічок, тож схема – залізна. Працюватимемо по франшизі. Вкладемося удвох, швидко вийдемо у плюс, – захоплено планував він.
Тут також не склалося. У плюс так і не вийшли, зате ще більше обросли кредитами. Кирилу їх уже не давали, тож у борги влізла Діана.
– Я ж маю підтримати чоловіка, – сказала вона перед черговим походом в банк.
І вона свято вірила у те, що робить правильно.
Доки сама не впіймала Кирила на зраді. Сталося це через два роки з розлучення Наді. Надя до цього часу почала жити на своє задоволення.
Вона відчинила свій кабінет, брала клієнтів так, щоб працювати не більше чотирьох, п’яти годин на день, причому ні в чому собі не відмовляла. Дочка переїхала в інше місто та вступила на бюджет.
А ось у Діани життя пішло під укіс.
– Надюш… Не могла б ти мені хоч трохи позичити? – попросила вона одного разу, ховаючи погляд. – У нас із Кирилом… зовсім погано. І не лише із грошима.
– А що сталося?
– Ми тепер живемо, як співмешканці. У нього з’явилася інша, а мене він ніби за перевалочний пункт тримає, – несміливо зізналася вона.
– Ну, розлучиться. У чому проблема? Чи ти й у цьому його плануєш підтримувати?
Діана важко зітхнула.
– Не можу я… Кредити ж навпіл розділять між нами. Я просто не потягну.
Надя скинула брови.
– А то від нього дуже багато допомоги… Зрозуміло, все з тобою. Дотрималася. Ні, Діано, грошей я не дам. Я не жадібна, просто ти повинна все це прожити і навчитися, щоб наступного разу не кидати все на чужий вівтар.
– Але ж я хотіла бути доброю дружиною…
– Ага. Тому погоджувалась на будь-які дурниці і не зупиняла Кирила, коли він рив яму. У результаті – впала туди сама.
Коли двері за сестрою зачинилися, Надя зітхнула з полегшенням. Вона зайвий раз переконалася, що підтримка – це йти поруч, а не везти людину на своїй шиї.
Саме так вона і збиралася вчинити з Діаною: бути з нею, коли їй тяжко, але не розв’язувати проблеми, які вона створила собі сама.
А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
