-Та відчепіться ви вже від мене. Досить. Я не ваша дочка і сестра. Не треба мене вчити, сама розберуся. Як мені жити, що на городі вирощувати, суп варити і білизну прати

Надя прибирала в будинку. Вона була щаслива. Коханий чоловік, добротний будинок. Що ще потрібно для щастя.

Ну і нехай, що Михайло старший за неї майже на п’ятнадцять років, адже головне кохання. А в селі вона все життя мріяла жити.

І тут у двері постукали, та ще й так вимогливо. Надя злякалася, але гукнула:

-Відчинено!

У двері увійшла жінка. По-хазяйськи озирнулася і запитала.

-Михайлик вдома?

Надя похитала головою.

-Ні, він вийшов ненадовго.

Жінка, не роззуваючись пройшлася по кімнатах і кивнула:

-Добре.

Надя нарешті отямилася.

-А ви хто? І що хотіли?

Жінка повернулася до неї.

-Я хто? Я перша дружина Михайла. Що він нічого не казав?

Надя відкрила рота.

-От же ж. Але він завжди таким був, хитрим. Та не бійся, не сваритися я прийшла, а познайомитись. Мене Валя звуть, а тебе?

Дівчина простягнула руку.

-Надя, – не звертаючи уваги на жест Наді, Валя кивнула.

-А будинок хороший. Не те, що мені з дітьми залишив. Ти не соромся, звертайся. Я ж Михайла, добре знаю. І підкажу і допоможу. Гаразд, Надійко, пішла я, справ багато маю.

За хвилин десять прийшов Міша. Поцілував Надю, обняв.

-Ну як ти тут? Обживаєшся?

Надя почала звітувати:

-Речі склала, підлогу помила, правда приготувати нічого не встигла.

Михайло засміявся.

-Яка ж ти в мене, хазяйка. А вечерю я приготую, мені друг качку дав.

Надя раптом згадала.

-Міша, тут до нас жінка заходила. Валя. Сказала, що твоя перша дружина…

Михайло тихо щось пробурмотів, а вголос запитав:

-А що вона хотіла?

Надя знизала плечима.

-Та я й сама до ладу не зрозуміла. Побігала по дому, запрошувала до себе.

Мишко засміявся.

-От же ж. Я з нею не для того колись розлучився, щоб бачити її у подружках дружини. Не слухай її. Вона ж як репʼях, прилипуча.

Надя запитала:

-А чому ти про неї мені не говорив?

Михайло скривився.

-А що казати? Завагітніла від мене молодого, довелося одружитися. Ну, досить про це. Що було того не повернути. В неї нова сім’я, у мене своя. Нам ділити більше нічого.

Міша вранці пішов на роботу, а Надя вийшла на город. Дві грядки з цибулею одиноко тулилися посеред чагарників.

-Чоловік, що з нього взяти, – пролунало через паркан.

Надя озирнулася. Їй усміхалася Валя.

-Привіт, сусідко. Як спалося на новому місці?

Надя відповіла:

-Спасибі, чудово.

Валя без дозволу, відсунула дошку і залізла на город. Повчальним тоном, стала говорити, махаючи руками.

-Сади більше капусти. Міша її в будь-якому вигляді любить. І свіжу і квашену. Тільки не маринуй, йому оцет не можна.

Моркви теж посади, грядки три. Він її теж любить, його бабця з дитинства привчила.

Надя зупинила її.

-Я взагалі хотіла квіти посадити.

Валя голосно зареготала.

-У селі і квіти? Ти що? Та Мішу потім тільки лінивий не засміє. Скажуть, що дружина у нього дивна.

Надя образилася.

-А кому яке діло? Вам, наприклад? Що ви мене вчите?

Валя округлила очі.

-Ти шо, я ж за тебе старша, добра бажаю. Вважай, що я як старша дружина, а ти молодша. Не хвилюйся, я тебе всьому навчу.

І пішло, поїхало. Міша з дому, Валя тут як тут.

-Ти білизну руками пери, Міша любить, щоб м’яка була. А в машинці жорсткою стає. Ти куди стільки м’яса наклала, та ще й із салом. Говорила ж тобі, не можна йому. Ти сміття з двору на вулицю не мети, сваритися будете. До магазину підеш, мені два хліба візьми, а то в мене справ багато, не встигну.

Надя вже не хотіла надвір виходити. Тільки крок із дому, Валя тут як тут. Кричить.

-Довго спиш, Надюха. У селі треба рано вставати.

Та що там, Надя в будинку прибирає, вікна відчинить, Валя вже заглядає і починає:

-В кутах краще мий, Мишко бруду не любить. Ти як крісло посунула? Сонце ж цілий день у вічі лізти буде. Яка ти невміла, прости Господи!

Надя почала скаржитися чоловікові.

-Міша, ти поговори з нею. У мене вже сил немає. Прийде та вчить. У мене вже бажання, закрити вуха і бігти куди очі дивляться.

Мишко, зітхнувши, відповідав:

-Ось тепер ти мене розумієш, чому я розлучився? Її не переконати, не переговорити. Якщо вчепилася, не відчепиться. Ну не плач, поговорю я з нею.

Але мабуть розмова плодів не дала і Валя, як і раніше, діставала Надю порадами. І дівчина не витримала.

-Та відчепіться ви вже від мене. Досить. Я не ваша дочка і сестра. Не треба мене вчити, сама розберуся. Як мені жити, що на городі вирощувати, суп варити і білизну прати.

Валя з образою сказала:

-Та я ж від щирого серця. Думаю, дівка молода, міська, нічого не вміє. Та я через тебе всі домашні справи закинула. З чоловіком сварюся. А ти виявляється невдячна. Ну і живіть як хочете!

Надя зітхнула з полегшенням. Цілий тиждень вона Валю не бачила. Навіть якось вона звикла до неї. І ось сьогодні вона босоніж вийшла на нагрітий сонцем ґанок і солодко потяглася.

-Надюха, тобі карасів не треба? А то Васька мій цілий причіп з риболовлі припер. Тільки коли смажити будеш, в муці краще обвалюй, Мишко з скоринкою любить.

І тут Надя не витримала. Вона так реготала, що сльози йшли з очей. Валя злякалася.

-Ти чого?

Надя крізь сміх відповіла:

-Господи, це ніколи не скінчиться. За що ти мені дав таке покарання? Я знала, що буде не просто, але позбав мене від цієї старшої дружини.

-Нічого не зрозуміла. Ти рибу брати будеш?

Надя безнадійно махнула рукою.

-Неси вже свою рибу. Все одно ж не відчепишся…