– Катю, чого ти завелася? – мляво виправдовувався чоловік. – Це Ліка, вона у нас працює, ми разом відзначали у ресторані здане замовлення.
– Вона мене просто провела, і все! Ти ж бачила, що я сам погано йти міг.
– Я бачила все! – різко відповіла вона.
Катя вийшла заміж за Антона з двох причин: їй було вже “час” – двадцять шість років як-не-як – і він був дуже наполегливий.
Невисокий, русявий, з невеликою борідкою, красенем він не був, але посміхався відкрито і приємно, а залицявся з розмахом.
Грошей на квіти, цукерки, ресторани, виїзди на будь-які розваги у нього було достатньо.
Його мати, Інга Леонідівна, обіймала хорошу посаду у фармацевтичній компанії й сина туди прилаштувала – тож грошей вони не потребували.
Свекрусі Катя, звичайно, не сподобалася. Що це за мезальянс: її розумник-синок і провінційна дівчина без вищої освіти та посагу?
Але Антон був так явно закоханий у Катю, так прагнув отримати її за дружину, що матері довелося змиритися.
Катя покохала чоловіка приблизно через рік, зрозумівши, що їй з ним дуже комфортно.
Антон завжди був у гарному настрої, ніколи не нудився, був щедрий і дбайливий.
Крім того, вона могла не працювати та займатися лише сином Дмитриком, який народився через півтора року після весілля.
Коло спілкування у Каті було досить вузьким: чоловік, син, свекруха, пара приятельок із колишньої роботи, та сусідка з квартири навпроти – Клара Семенівна.
Остання була самотньою жінкою, ще не старою, років п’ятдесяти, але хворіла: тиск, артрит, задишка.
Вона жила на пенсію по недієздатності, й з дому виходила рідко, тож Катя частенько приносила їй продукти та ліки.
– Яка ж ти гарна, Катрусю, – зітхала Клара Семенівна. – І чому Інзі не сподобалася, не розумію.
З її свекрухою сусідка була добре знайома. Інга Леонідівна регулярно приїжджала до неї в гості, і саме вона попросила невістку наглядати за самотньою жінкою.
– Це її справа, – Катя намагалася зберігати нейтралітет.
Мало про що дві дорослі жінки розмовляють. Не так зрозуміє сусідка її слова, і свекруха образиться.
Сваритися з матір’ю чоловіка, з якою в неї встановилися більш-менш рівні стосунки, вона не хотіла.
Спокійне, безпроблемне життя у Каті закінчилося, коли сину було шість років.
Вона повністю поринула в турботи про сина: водила його в дитячий садок, на додаткові заняття, в басейн, у якісь гуртки, і, видно, зовсім мало почала приділяти уваги чоловікові.
Антон, як завжди, ні на що не скаржився. Сина він любив, проводив із ним багато часу. Тільки от і уваги з боку дружини йому хотілося.
Якось вони навіть трохи посварилися з цього приводу, але потім начебто помирилися.
Проте за тиждень Антон прийшов додому майже опівночі. Катя вся звелася, розшукуючи його, бо на дзвінки чоловік не відповідав. Вона навіть свекрусі зателефонувала.
– Ми здали дуже складне замовлення, і вони пішли відзначити цю справу, – незворушно повідомила Інга Леонідівна. – Якщо чоловік тобі про це не повідомив, то може справа не в ньому? – додала вона.
Катя не спала, виглядала у вікно і на власні очі побачила, як з таксі, що під’їхало, вийшов Антон.
Він не дуже твердо стояв на ногах, і до під’їзду його провела якась дівчина, яка приїхала разом із ним.
Каті здалося, що чоловік дуже ніжно обіймає супутницю, а та начебто й рада цьому.
Але у дверях Антон з’явився сам. Ні слова не сказавши, також нетвердо переставляючи ноги, пішов спати.
Вранці вона з ним розмовляти не стала – який сенс, якщо йому, після вчорашнього банкету, явно погано?
А ось увечері влаштувала «розбір польотів».
– Катю, чого ти завелася? – мляво виправдовувався чоловік. – Це Ліка, вона у нас працює, ми разом відзначали у ресторані здане замовлення.
– Вона мене просто провела, і все! Ти ж бачила, що я сам погано йти міг.
– Я бачила все! – різко відповіла вона. – І що це за новини, коли ти вирішив стати гультяєм?
– Ой, ну не перегинай, будь ласка! – психанув Антон. – Один раз перебрав.
Це була чиста правда – за вісім років спільного життя він жодного разу не зловживав напоями, але Катя все одно вирішила з чоловіком не розмовляти. Нехай відчує всю провину, а потім вона, так і бути, пробачить його.
У Антона було два тижні на «відчуття», оскільки наступного дня Катя з Дімкою поїхали до її матері в райцентр.
Передбачалося, що вона трохи погостює, а син залишиться на ціле літо.
За час її відсутності чоловік зателефонував разів п’ятнадцять. Все каявся, освідчувався в коханні та твердив, що дуже сумує.
Додому Катя поверталася в піднесеному настрої, збиралася приготувати романтичну вечерю і нарешті пробачити чоловіку.
З повними пакетами продуктів вона підіймалася на свій поверх, коли зустріла Клару Семенівну, яка, важко дихаючи, спускалася на вулицю.
– Ой, Катю, ти приїхала! – Зраділа сусідка. – А я ось вирішила в крамницю сама сходити… Знала б, що ти сьогодні повернешся, почекала б тебе.
– Кларо Семенівно, може, ми таки організуємо вам соцпрацівника? – Зітхнула Катя. – Я ж не можу весь час під рукою у вас бити.
– Що ти! Чужа людина в моїй квартирі? Ні-ні!
Катя знову зітхнула – ця розмова була безглуздою, сусідка весь час відмовлялася від сторонньої допомоги.
– Гаразд. Зараз я свої пакети у квартиру занесу і схожу в крамницю. А ви мені поки що розкажіть, які у нас тут новини?
– Як поводився мій чоловік? Ви ж бачите все, – весело додала Катя.
Натхнена від того, що в крамницю їй самій йти не доведеться, жінка раптом спохмурніла.
– Не знаю, чи треба казати?
– Що таке? Кажіть, звичайно!
– Приходила до твого Антона якась дівчина.
– Худа брюнетка з довгим волоссям? – Катя відразу зрозуміла, про кого йдеться.
– Ну, так. То ти її знаєш?
– Так, це з роботи Антона, – Катя відповіла недбало, але всередині у неї все клекотало від обурення.
Значить, тільки вона за поріг, як чоловік притяг цю додому?
Сусідці вона, звичайно, допомогла, а от романтичну вечерю готувати не стала. Натомість приготувала чоловікові скандал.
– Та вона сама прийшла! Я її не кликав, – виправдовувався Антон.
– Ну звісно: «Не винний я, …»! – Кричала Катя.
Скандал вийшов пристойний. Катя так розійшлася, що заявила чоловікові, що він може йти жити до цієї Ліки прямо зараз!
Він узяв і пішов. Мабуть, набридло щось доводити. А ще через два дні Каті зателефонувала сама Ліка, попередньо надіславши фото, де вони з Антоном у ліжку.
– Не здумай його звати, – категорично заявила дівчина. – Все – згаяла ти своє щастя! Антона я тобі не віддам!
– Подивимося, – крізь зуби процідила Катя і кинула слухавку.
Її охопила така злість, що в очах потемніло. Антон – її чоловік! У них сім’я, дитина, кохання зрештою!
Трохи заспокоївшись, Катя задумалася – звідки узялася ця хватка дівчина в їхньому житті? Очевидно, не просто так.
Якщо вона справді працює у компанії чоловіка, то тут без свекрухи не обійшлося.
– Катерино, – крижаним тоном промовила Інга Леонідівна, вислухавши претензії невістки. – На мою думку, ти перегинаєш!
– Не можу сказати, що палаю до тебе любов’ю, але ти – мати мого онука, та й мій син з тобою був щасливий, мені б і на думку не спало…
– Але ж вона у вашій компанії працює! – у розпачі вигукнула Катя.
– І що? У нас там кілька сотень молодих співробітниць. Гадаєш, я кожну сватаю своєму синові?
– Немає сенсу продовжувати цю розмову. Вибач, мені треба працювати.
– До побачення.
Свекруха явно говорила правду – за ці роки Катя добре навчилася розумітися на нюансах її голосу.
Ну, якщо в тому, що відбувається в Антона, немає підтримки важкої артилерії у вигляді Інги Леонідівни, значить, ще не все втрачено.
– Ти справді хочеш зі мною розлучитися? – прямо спитала Катя, покликавши чоловіка на зустріч.
– На мою думку, це ти мене вигнала, – невдоволено відповів Антон.
– А ти одразу й побіг! Ось і все твоє кохання!
– Якщо ти мені пробачиш, то я доведу, що люблю тільки тебе та Дімку. Вибач мені, га, Катю? – Чоловік жалібно подивився на неї.
– Подивимося, – Каті треба було показати, що це вона робить ласку чоловікові. Нехай не розслабляється.
А на своїй сходовій клітці Катя несподівано зіткнулася з… Лікою, яка виходила із квартири сусідки.
Дівчина зневажливо оглянула її з ніг до голови й, не промовивши ні слова, почала спускатися сходами.
Катя рішуче обернулася до застиглої у дверях сусідки.
– Звідки ви її знаєте? – запитала вона Клару Семенівну.
– То це племінниця моя, – підняла підборіддя сусідка.
– А чому ж ви мені не сказали цього раніше?
– Не час було, – здавалося, Клару Семенівну прямо розпирало від гордості. – Одна вона в мене. Хотілося добре дівчинку влаштувати.
– Ось і попросила Інгу допомогти з роботою та з Антоном її познайомила.
– А що? Гарний чоловік – їй підходить.
– Він узагалі-то одружений…
– Так видно, не дуже вдало, раз так легко було його відвести, – знизала плечима сусідка і зачинила двері.
Катя вибачила чоловікові, вони поміняли квартиру, і більше з Кларою Семенівною та її племінницею, яку з роботи звільнили, подружжя не бачилося.
Ось так і допомагай людям! Ти до них з усією душею, а вони камінь за пазухою тримають. Не дарма кажуть, що від добра, добра не шукають…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
