– Я втомилася, Артеме. Просто дуже втомилася. Як ніколи…
Анастасія сама не впізнала свого голосу. Хрипкий, наче вона не спала тиждень. Хоча який тиждень – три роки.
Артем застібав манжети сорочки, не повертаючись. Дзеркало в передпокої відбивало його зосереджене обличчя, ідеально виголене підборіддя, бездоганний проділ.
– Втомилася? – Він хмикнув. – Від чого, Насте? Від серіалів?
– Я працюю. І за твоєю мамою…
– Ой, ну не починай, – Артем нарешті повернувся, але дивився кудись повз, на вішалку. – Ти сидиш удома в теплі, тицяєш у ноутбук, а я орю по дванадцять годин. І хто з нас утомився?
Анастасія притулилася до одвірка. Ноги гули – з п’ятої ранку на них, поки міняла Вірі Павлівні ліжко, потім бігом до комп’ютера, потім годування, потім знову виправлення, і знову памперси, і знову макети, і так по колу.
– Ти не розумієш…
– Та все я розумію. – Артем схопив портфель, мазнув губами повітря біля її щоки. – Придурюєшся! Мати лежить тихо, робота не пильна. Чого тобі треба?
Двері зачинилися за ним м’яко, майже ніжно. А Анастасія так і залишилася стояти, вчепившись пальцями в одвірок, бо якщо відпустить – просто впаде без сил і так і залишиться лежати до самого вечора.
З кімнати свекрухи долинув слабкий стогін.
Віра Павлівна прокинулася. Це означало – судно, обтирання, пігулки, сніданок через блендер, і все це між дзвінками від замовника, який вимагав терміново переробити, бо у нас презентація через дві години.
Анастасія відштовхнулася від косяка і пішла на цей стогін, як ходила щоранку останні три роки.
Кімната свекрухи пахла ліками та чимось кислим, скільки не провітрюй. На столику біля ліжка нагромаджувалися баночки, тюбики, стос одноразових пелюшок. Віра Павлівна лежала на спині, дивлячись у стелю каламутними очима.
– Зараз, – сказала Анастасія, хоч та навряд чи розуміла.
Інс ульт три роки тому забрав у свекрухи мову, рух, особистість. Залишив тільки тіло, яке вимагало догляду двадцять чотири години на добу.
Ноутбук на кухні пискнув – надійшов лист. Напевно, цей замовник з «гарячим» проєктом.
Анастасія натягла рукавички, відкинула ковдру.
До одинадцятої ранку вона встигла переодягнути свекруху, нагодувати її протертою кашею, відповісти на чотирнадцять повідомлень у робочому чаті та переробити макет головної сторінки.
До третьої – ще одна годівля, ще одна зміна підгузка, ще двадцять три виправлення від клієнта. До шостої вона вже не розуміла, який сьогодні день тижня.
Ноутбук блимав повідомленнями. Свекруха стогнала. Телефон розривався від повідомлень Артема: “Затримаюся, корпоратив”.
Анастасія подивилася на годинник, потім на екран із недоробленим макетом, потім на двері кімнати Віри Павлівни.
Там знову час міняти білизну. Але якщо вона зараз встане від комп’ютера, то провалить дедлайн і втратить замовника, який достатньо платив, щоб протягнути місяць.
Вона вибрала роботу…
…Об одинадцятій вечора Артем ввалився у квартиру, розчервонілий, просочений чужими духами та хмелем. Анастасія якраз закривала ноутбук – встигла, відправила, отримала коротке “ок” від клієнта.
– Як мати? – кинув Артем, стягуючи черевики.
– Нормально.
Він пройшов повз неї до кімнати свекрухи, зазирнув – і Анастасія побачила, як його спина напружилася.
– Це що?
– Що?
– Ти білизну не міняла? Смердить…
Анастасія заплющила очі.
– У мене був завал на роботі. Я не встигла.
– Не встигла? – Артем розвернувся, і обличчя в нього було таке, ніби він наступив у бруд, – гидливе, зморщене. – Моя мати лежить у калюжі, а ти – не встигла?
– Я працювала, Артеме!
– Та яка це робота? – Він скривився ще сильніше. – Малюнки малювати? Це я працюю! Я! А ти сидиш удома у чотирьох стінах і навіть це не можеш нормально робити.
Анастасія мовчала. Усередині вирували думки про безсонні ночі, про стерті руки, про те, що вона востаннє нормально їла позавчора, бо не до того. Але навіщо їх озвучувати? Артем не почує. Він давно дивиться крізь неї.
– Зовсім розлінилася! – він кинув це їй в обличчя і пішов у ванну, а Анастасія залишилася стояти посеред коридору.
Три роки. Три роки вона була доглядальницею, дизайнером, прибиральницею, кухарем. Він припинив їй дякувати. Припинив цінувати. Припинив розуміти.
З ванної долинув шум води. З кімнати свекрухи тихий стогін. Анастасія не пішла міняти білизну.
Ноги самі понесли її до спальні. Анастасія дістала валізу, яка не використовувалася вже три роки. З того часу, як вони повернулися з останньої відпустки, а наступного дня у Віри Павлівни стався інсульт…
Анастасія розстебнула блискавку і почала кидати у валізу речі. Футболки, джинси, білизну. Без розбору, без складання, просто грудкою.
– Ти що твориш?!
Артем стояв у дверях, мокрий після душу, з рушником на стегнах. Дивився на неї так, ніби вона збожеволіла.
– Іду! – Анастасія не обернулася, продовжуючи запихати речі.
– Куди? До мами побіжиш скаржитися? – Він пирхнув і підійшов ближче. – Настя, вистачить цирк влаштовувати!
Він зачинив кришку валізи, ледь не притиснувши їй пальці. Анастасія мовчки відкинула кришку назад і продовжила збиратися.
– Ну, і що ти мені цим показати хочеш? Характер? – Артем знову зачинив валізу і навалився на неї зверху. – Смішно, Насте. Справді смішно.
Анастасія нарешті підвела на нього очі.
– Злізь із валізки.
– А то що?
– А то я піду без речей! Мені однаково.
Щось у її обличчі змусило Артема відступити. Він зліз із валізи, але продовжував маячити поруч, поки вона застібала блискавку і тягла її в коридор.
– Стривай. Настя, ну почекай. – Він схопив її за лікоть. – Ти серйозно, чи що?
Анастасія скинула його руку і попрямувала до вішалки. Пальто, шарф, сумка з документами, яку вона завжди тримала напоготові.
І тут до Артема дійшло. Вона бачила, як змінюється його обличчя. Спочатку здивування, потім злість, а потім паніка.
– Стій! – Він метнувся до дверей і вчепився в одвірок, перегороджуючи дорогу. – Ти не можеш піти!
– Можу! Ще і як можу.
– А хто за матір’ю стежитиме?!
Анастасія завмерла з пальтом в руках. Три роки вона чекала, що він запитає «а як ми», або «я не хочу тебе втрачати», або хоча б «поговорімо». Але ж ні! Мати. Догляд. Обслуговування. Ось і вся її цінність.
– Ти, – сказала вона спокійно. – Це ж твоя мати, Артеме.
– Ти жартуєш?! Я працюю! Я гроші заробляю!
– А я, значить, не працюю?
– Та що ти там заробляєш, копійки свої? – Він уже репетував, бризкаючи слиною. – Ти живеш у моїй квартирі та ще й права качаєш?!
Анастасія повільно вдягла пальто. Застебнула ґудзики, один за одним, поки Артем продовжував кричати про невдячність та зраду.
– Три роки, – сказала вона, коли він на мить замовк, щоб набрати повітря. – Три роки я прожила без жодного вихідного. Ти хоч раз дав мені відпочити? Хоч раз сказав дякую?
– За що тобі дякувати?! Ти моя дружина! Це нормально!
– Я зірвала спину, тягаючи твою матір у ванну. Я втратила всіх друзів, бо не можу вийти із дому. Я забула, коли востаннє нормально спала! А ти приходиш і кажеш мені, що я розлінилася?
– Досить скиглити! – Артем спробував вирвати у неї сумку. – Нікуди ти не підеш!
Анастасія відсмикнула сумку та дістала телефон.
– Відпусти! Або я викликаю поліцію.
Він завмер. Дивився на неї так, ніби вперше бачив.
– Ти не посмієш!
– Хочеш перевірити?
Кілька секунд вони стояли один навпроти одного. Потім Артем відступив від дверей, і Анастасія побачила в його очах страх. Звичайний страх людини, яка звикла тиснути на тих, хто слабший, але пасує перед справжнім опором.
– Ти пошкодуєш, – процідив він. – За тиждень приповзеш назад, от побачиш! Як собака приповзеш…
Анастасія поклала ключі на тумбочку у передпокої. З кімнати свекрухи долинали звуки телевізора, там йшла якась вікторина з бадьорими голосами та оплесками.
– Прощавай, Артеме.
Вона вийшла, не озираючись.
…Місяць потому Анастасія сиділа на підвіконні своєї нової квартири, маленької однокімнатної в спальному районі, і пила каву. За вікном прокидалося місто, десь унизу гули машини, сусідка вигулювала таксу.
Було тихо. Так тихо, як не було вже давно.
Ніхто не стогнав у сусідній кімнаті. Ніхто не кричав, що вона розлінилася. Ніхто не вимагав негайно кинути все, та бігти міняти білизну.
Анастасія відпила каву та посміхнулася. Життя нарешті належало тільки їй, – і це чудово! Одного вона не могла зрозуміти, – чому раніше цього не зробила, що її тримало?
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
