-Так чого ти похмура, Ніно? З Миколою щось, чи що? – Катя опустила сушку в чаї. -Ой, Катю, та не в Миколі справа. В мене тут таке, що не знаю, що тепер і робити!

-Ніно! Чого з дому не виходиш, щось трапилося, чи що? – крикнула сусідка, побачивши Ніну у вікні.

-Та настрою немає. Миколці борщ варю, скоро зі школи прийде, – Ніна прочинила вікно ширше. – Чуєш, Катю, сама зайшла б, чаю попили з цукерками.

-Став чайник, йду вже, – Катя вимила руки під шлангом, зняла косинку. – Ну і спека сьогодні!

Ніна вже заварила чай і виставила на стіл, покритий гарною квітчастою клейонкою, тарілочку з сушками, сухарями з родзинками і вазу з цукерками.

-Так чого ти похмура, Ніно? З Миколою щось, чи що? – Катя опустила сушку в чаї.

-Ой, Катю, та не в Миколі справа. В мене тут таке, що не знаю, що тепер і робити!

Катя аж застигла з сушкою в руках.

-Микола поки що особливо не засмучує, – продовжувала Ніна. – Вчиться на п’ятірки. Дрова всі на зиму заготував.

Чи закохався, чи що. То воду тягати лінувався. Грядки і то неохоче поливав. А тепер усю важку роботу вдома робить, а потім до дзеркала йде – і так стане, і так. Плечі розправить, руку в лікті зігне, та все перевіряє пальцями, як м’язи.

-А чого дивуватися, – Катерина знову опустила сухар у чай. – Йому вже ж п’ятнадцять, чи скільки?

-Шістнадцять восени. В технікум зібрався. Я каже, мамо, вивчуся, і буду, як Сергій, багато заробляти. Фермером, каже, стану. І в село повернуся. Буду, мамо, тобі допомагати, – Ніна не стрималася, і куточком косиночки витерла очі.

-А що Сергій твій, дзвонить, га Ніно? – Катерина з острахом глянула на сусідку.

Розмова про старшого сина для Ніни важка. Неприємна. Старший син Ніни в сімнадцять у місто подався.

Хоч і не хотів він з дому рідного їхати. Але статків у сім’ї зовсім не було. Мати їх, Ніна, одна двох хлопців виховувала.

Батька, коли Миколі був рік, раптово не стало. Ніна одна залишилася з хлопцями.

От і вирішила Ніна, що Сергію краще в місто їхати. Там Петро Іванович, колишній їхній сільський, на холодокомбінаті працює. Скільки змогла, стільки дала вона Сергію на перший час, щоб син влаштувався.

Але Сергій тоді вважав, що мати його з дому жене, образився. Мовляв, молодшого любить, а до нього їй і діла нема.

У місті Сергій засумував, але розібрався, а потім і навчання, і роботу знайшов хорошу.

З товаришем фірму на пару відкрили. Вивезення сміття.

Справи в гору пішли, машин прикупили, дохід хороший.

Тільки від дому Сергій віддалився. Вважає тепер, що він своє життя влаштував, і нікому нічим не зобов’язаний.

До мами рідко приїжджає, з братом теж не рідні. Зрозуміло, різниця в братів велика. Але Ніна дуже переживає.

А тут нещодавно обмовилася Ніна у розмові зі старшим сином, що мовляв вдома ремонт давно не робився.

Тераса зовсім просіла, та нефарбована. Ґанок Микола вже скільки разів підбивав, старі дошки підгнили.

Та й у всіх тепер уже в селі вода в будинок проведена, душі, туалети. А у них все по-старому, вода на вулиці, вбиральня на вулиці.

А Сергій тільки хмикнув незрозуміло, що мовляв, ну в тебе ж в хаті мужик підростає…

От тепер і не знає Ніна, що й думати.

Микола зі школи прийшов, Ніна йому борщ наливає, а сама невесела.

Катерина зазбиралася, заметушилася:

-Ну я піду, Катю, ти в голову не бери, все залагодиться.

А через тиждень Сергій зателефонував.

-Мамо, ми тут приїдемо завтра, ти вдома будеш по обіді?

-Буду, синку, звичайно буду, – у Ніни серце радісно застукало.

-І Микола нехай буде, мамо, він теж потрібен

-Добре, синку, – Ніна з усім погоджується, а сама не знає, що й думати.

Назавтра по обіді Сергій під’їхав. У машині поряд дівчина сидить. А ззаду два хлопці.

Сергій машину припаркував. Із багажника сумки дістав. Дівчина з машини вийшла, посміхається:

-Ніно Михайлівно, привіт, мене Настя звуть.

Тут і Сергій підійшов:

-Мамо, познайомся, це наречена моя, Настя. Мамо, ти пробач, я поводився нерозумно. Мені моя Настя все пояснила.

Сказала, що це мама мене справжнім чоловіком виховала. Що тільки завдяки мамі я добре закінчив училище.

І підробіток знайшов, і бізнес зміг з нуля збудувати. Тому, що ти мене виховала сильним і всьому навчила, хоч і без батька вважай ростила. Мама, хлопці виміри зроблять, потім ми будівельний матеріал привеземо. І терасу відремонтуємо. І воду, і туалет все зробимо. А ти, Миколо, знай, у тебе старший брат є. І завжди був! Пам’ятаєш, Миколо, як я тебе плавати вчив?

Ось такі ми хлопці. Так, мамо?!

Через два місяці бригада відбудувала Ніні Михайлівні нову терасу. І воду у хату провели. І туалет облаштували. Микола братові в усьому допомагав.

Ніна Михайлівна навіть заплакала.

Підійшла до старшого сина, обійняла його:

-Синку, і ти мені вибач, якщо щось не так. Життя, воно таке, я ось грішним ділом подумала, що ти від матері віддалився.

А ти просто став самостійним. Дорослий зовсім чоловік…