– Так хто я, кажеш, Любаші? Батько? Антон кивнув, заусміхався. А мужик випив, блиснув очима, та як гаркне: – А я їй чоловік законний, між іншим! І

З веселою Любою Антон познайомився, коли їхав на своїй «газелі» по вечірньому шосе. Повертався додому, а тут вона стоїть, голосує.

Ну, зупинився, підвіз. Познайомилися, розговорилися. А потім зустрічатися стали. Так і почалась у них любов.

Люба – дівчина красуня була, все при ній, молоденька, років двадцяти на вигляд, хоча потім з’ясувалося, що всі двадцять вісім. А Антон постарше трохи був, тридцять йому виповнилося.

Дівчата у нього були завжди, та одружуватися поки не поспішав, хотів не просто так, а що б в душу запала, щоб любов неземна була. Та тільки от не чіпляла його за душу поки жодна красуня.

А Люба … Дівчина здивувала бувалого хлопця. Здавалося, нічого їй не треба, тільки любов.

Про шлюб вона не говорила, ніяких натяків не робила, ніколи не сумувала, завжди посміхалася, не грузила його проблемами і не задавала зайвих питань. Зустрічалися, весело проводили час і розходилися.

Антон був здивований. Зазвичай йому інші дівчата траплялися, які намагалися ним маніпулювати, схиляли до одруження, квапили події, норовили познайомити з батьками і всіляко обмежити його свободу … А тут нічого не треба, тільки любов.

Так тривало півроку. Поступово Антон став розуміти, що ось вона доля його! Саме таку дівчину він чекав і мріяв зустріти.

Став він натякати Любі, що мовляв, з батьками познайомитися хоче, що наміри у нього серйозні. А дівчина жартувала, що тато строгий у неї.

Почекати треба. Що вона підготує його перш, поговорить, а там вже видно буде …

Ну, що тато строгий, це Антон зрозуміти міг. У нього у самого мама така. Адже вони разом жили, і та давним-давно заявила синові, що єдина жінка, яка з’явиться в їхньому будинку – це та, яка стане дружиною Антона.

І ніяких дівчат на одну ніч. Тому додому він своїх пасій не водив, матусю слухався. А мати, до речі, все більше на Антона давила.

Коли, мовляв, дружину в будинок приведеш? Онуків їй хочеться поняньчити. Та й взагалі, коли не стане, каже, її, то з ким залишишся?

Хто будинок буде вести, порядок підтримувати? Пропадеш, голодний будеш сидіти, недоглянутий …

А Антон і сам би радий одружитися, тому як закохався в Любу без пам’яті, та не дозволяла вона йому з батьком знайомитися, все ніколи їй було. І ось якось по роботі заїжджав він в той район, де Люба живе.

Якось раніше, він адресу Люби підглянув (сама вона не говорила). Та поштову квитанцію на посилку в машині на сидінні випадково залишила, напевно, з сумочки випала, так Антон запам’ятав будинок, вулицю і номер квартири.

Приїжджав пару раз, подивився, що за будинок, покрутився поруч, та увійти не наважився. А тут, думає, зайду, неспроста ж тут виявився, і час підходящий, Люба на роботі була, познайомлюся, якщо батько вдома буде …

З чого Антон вирішив, що посеред робочого дня батько Люби вдома виявиться не зрозуміло, та тільки так і сталося. Бувають в житті збіги.

Не з порожніми руками прийшов, купив торт до чаю і щось випити. Прошмигнув хлопець за кимось в під’їзд – пощастило, що швидко двері домофонну відкрили, чекати не довелося, піднявся на поверх і рішуче натиснув на дзвінок.

Двері відчинив мужик, на вигляд років під шістдесят. Пом’ятий такий, як ніби з ліжка тільки піднявся, неголений, волосся дибки стоять і штани спортивні на колінах настовбурчуються.

А сам здоровий, метра два зросту, великий, Антон ще подумав, що в матір, напевно, мініатюрна Люба пішла, зовсім на батька не схожа. Треба зізнатися, Антон злякався злегка, і подумав, що даремно з’явився, і правда, грізний тато виявився, так що робити вже тепер, відступати пізно.

– Чого треба? – запитав мужик.

– Доброго дня, – любязним голосом промовив Антон, а у самого тільки і бажання – бігти подалі.

– Доброго, – пробасив гігант, – Ви до кого? – сказав мужик.

Антон ще більше здивувався, не знає, що сказати, пакети з частуваннями простягає, а там торт і горлишко пляшки стирчить.

– До вас, – нарешті вимовив він, – Ви ж батько Люби? Так я познайомитися прийшов. І за знайомство ось, тортик там, приніс і ще всяке-різне …

Батько Люби посміхнувся, дивлячись на пакети і, махнувши рукою, скомандував:

– Зрозумів! Заходь!

Пройшли на кухню. Антон сів на табуретку. Тато дістав склянки, сполоснув їх і поставив на стіл. Відкрив пляшку, налив.

– Так хто я, кажеш, Любаші? Батько?

Антон кивнув, заусміхався.

А мужик випив, блиснув очима, та як гаркне:

– А я їй чоловік законний, між іншим! І ти зараз розкажеш мені, скільки сходинок від моїх дверей до самого першого поверху, тому що я тебе зі сходів спущу!

І як замахнётся кулаком. А кулак кожен з пудову гирю. Антон ухилився і в коридор кинувся, мужик за ним.

Я, кричить, знаєш, що з тобою зроблю? Я полковник поліції, я тебе з-під землі дістану, будеш знати як з чужою дружиною …

Подальше Антон не чув, біг, перескакуючи через дві сходинки по сходах, а мужик все кричав щось грізно навздогін, але від страху хлопець слова не розбирав вже.

Ніколи він так не бігав. Колись давно він читав, що в екстремальних випадках у людей відкриваються надздібності і вони демонструють незвичайну силу або спритність, можуть підняти важкий камінь або на дерево високе залізти.

Ось зараз Антон був переконаний, що саме такий феномен з ним тільки що і стався. Віддихався він тільки коли три будинки пробіг для надійності, після того як з того нещасливого під’їзду сам не свій вискочив …

Люби номер телефону відразу ж стер, видалив. Ну її, цю красуню. Хто ж знав, що вона заміжня була?

А мужик сам винен. Мабуть заради Люби кинув свою колишню дружину, що з ним вогонь, води і мідні труби пройшла, одружився, а тепер розсьорбувати. А чого?

Адже вона на тридцять років молодший, звичайно, діло молоде. Не Антон, так інший би знайшовся, схоже, зраджує вона йому не в перший раз. Але з нього досить.

Страху натерпівся. Перший час так і думав, що полковник за ним стеження встановив. На вулицю вийти боявся, спати ночами перестав. А потім заспокоївся помаленьку.

А Антон одружився-таки, на радість мамі своєї. Знайшов хорошу дівчину. Але красуню Любу, досі згадує. Дуже вже вона йому в душу запала …