Ользі було вже шістдесят років, і вона й досі працювала прокурором. Її посада, природно, давно сформувала її світогляд, і тепер всіх людей на цій планеті вона ділила строго на дві категорії – ті, які вчинили злочин, і ті, які ще не встигли його вчинити, але обов’язково вчинять його в майбутньому. Якщо, звісно, вчасно не схопити їх за руку.
Тому і на свою єдину доньку вона дивилася точно з такої ж позиції.
– Так, Марино, ще трохи, і ти скотишся з рівної доріжки на узбіччя, – бурчала вона, коли дочка приходила з роботи пізніше за неї. – З ким знову ти до ночі моталася? Зі злочинцями-початківцями?
– Мамо! – нервово огризалася красуня дочка. – Мої друзі – порядні люди!
– Ну-ну… – втомлено посміхалася Ольга, і позіхала, бо страшно хотіла спати. – Ти мені покажи особисті справи цих твоїх друзів, і я кожного зможу посадити на п’ять років.
– Господи!.. – стогнала дочка, і ляскала на кухні дверцятами від холодильника. – Ну, чому я – дочка прокурора? З такою мамою я точно ніколи не вийду заміж!
– І правильно зробиш, – похмуро відповіла Ольга, починаючи укладатися в ліжко. – Краще жити одній, ніж із якимсь злочинцем. Я ж тебе виховала сама, і нічого. У мене все вийшло.
– Але ж тато в мене є! І він не злочинець!
– Йому просто пощастило, що його колишня дружина – прокурор. Йому доводиться бути обережним. Моя тобі порада – народи для себе дитинку, і живи спокійно.
– Ага! Щоб ти батька моєї дитини посадила років на п’ятнадцять? – Знову огризалася на кухні дочка.
– Справді… – бурмотіла Ольга, вже засинаючи. – Це стаття сто тридцять один кримінального кодексу… Як такого не посадити?
На цьому бурмотіння припинялося, і Ольга занурювалась у глибокий сон. А дочка все ще нервово зітхала на кухні, жадібно поїдаючи холодну вечерю.
Але одного разу, в рідкісний день, коли Ольга відпочивала вдома на дивані, дочка з’явилася після роботи не одна, а з хлопцем.
– Мамо, познайомся, будь ласка, – трохи злякано промовила Марина. – Це Денис, мій друг. Він дуже хоче з тобою познайомитись.
– Що? – Ольга відразу ж з підозрою дивилася на усміхненого молодика. – Дуже хоче познайомитись? Зі мною? Цікаво… Значить, у вашій родині, юначе, – звернулася вона до гостя, – хтось уже під слідством? Так, так?
– Чому? – Ще сильніше посміхнувся хлопець.
– Тому що з чинним прокурором просто так не хочуть познайомитись. Якщо тільки – з корисливими цілями. Ну, зізнавайтеся, кому з ваших родичів загрожують грати? Батьку, братові, дядькові, племіннику, чи, може, вашому найкращому другу?
Денис від такого натиску, раптом, зареготав, потім схаменувся, і закашлявся в кулак.
– Ось… – кивнула похмуро Ольга. – Всі докази на обличчя.
– Які докази, мамо? – злякалася Марина. – Про що ти говориш?
– Як про що? А цей нервовий сміх? Чому цей хлопець так дивно засміявся?
– Я сміюся від радості, – знову хмикнув, ледве стримуючи сміх, хлопець. – Від радості.
– Від якої ще радості?
– Від радості, що я не помилився. Я саме такою вас і уявляв.
– Що означає такою? Якою ще такою?
– Ну, ось такою! Впевненою у своїй правоті, і в тому, що всі люди довкола вас – злочинці. Значить, я правильною дорогою …
– Так, юначе не потрібно вдавати, що ви розумніший за мене! – різко обірвала хлопця прокурорка. – Я й не таких хитрунів виводила на чисту воду. Кажіть, де ви працюєте?
– Мамо, заспокойся! Денис працює у театрі! – Поспішила відповісти дочка. – Він – людина культури.
– Помовч! – Тут же обсмикнула її мама. – Я впевнена, що цьому твоєму другу адвокат не допоможе. Що, вже накоїв справ? – спитала вона у гостя.
– Ще не встиг… – відповів Денис, заворожено спостерігаючи за мамою своєї подруги. – І я справді працюю в театрі, режисером. Але відразу зазначу, що в жодних корупційних схемах я не беру участі, ніде ніколи не залучався, на обліку не перебуваю, і… Що вам ще треба сказати, щоб ви викреслили мене зі списку підозрюваних?
– Бач, ти… Підготувався… – невдоволено зауважила Ольга. – Вашою особистою справою ми ще займемося, але… Мені цікаво дізнатися, якою є мета вашого сьогоднішнього відвідування цієї квартири?
– Ну, мамо! – невдоволено вигукнула дочка.
Денис швидше схопив Марину за руку.
– Моя мета – краще дізнатися про вас, – швидко відповів він на задане запитання. – І, головне, зрозуміти хід ваших думок.
– Що? Що означає – дізнатись мене? – знову спалахнула прокурор. – І до чого тут мої думки?
– Ну як? Я ж прийшов знайомитись з мамою дівчини, яка мені дуже подобається. Марина мені так багато про вас розповідала, так лякала мене, що ви навіть стали мені снитися ночами.
– Снитися?
– Так. А сьогодні вночі уві сні ви взагалі посадили мене до в’язниці. За якоюсь статтею під номером сто тридцять один.
– Що? – Ольга спочатку зблідла, потім почервоніла. – Це було, мабуть, уві сні? – Запитала вона, стиснувши нервово зуби.
– Ну, так, уві сні…
– Так, Марино… – Ольга перевела важкий погляд на дочку. – Я не розумію, це що – натяк? Ви вже – насправді…
– Мамо, це ж лише сон! – злякалася Марина. – Сон, і нічого більше!
До того ж нам із Денисом треба бігти. У нього за пів години репетиція! Ми зайшли лише на хвилинку… Тільки познайомитись…
– Так, – знову посміхнувся Денис. – Мені потрібно було побачити вас, Ольга Миколаївно. І ще, я хочу запросити вас на прем’єру вистави, яку я зараз ставлю в театрі. Як режисер. Мені дуже важливо, щоб ви її побачили, бо ця вистава якраз про жінку прокурора. Мені дуже хочеться почути вашу критику. Адже ви ж на своїй прокурорській ниві собаку з’їли.
Правильно?
– Так… – трохи подумавши, відповіла Ольга. – Я там не тільки собаку з’їла… І… Я обов’язково прийду подивитися, що ви там нафантазували про нашу професію…
– Я буду щасливий почути від вас будь-яку критику! – Сказав Денис з таким жаром, що Ольга, навіть, йому повірила. І відразу злякалася своєї довірливості.
Але молодята вже зникли за дверима.
Більше Марина цього Дениса додому не приводила, а на всі розпитування матері про їхні стосунки лише відмовчувалася.
Але одного разу, десь за місяць, вона вручила мамі квиток до театру.
– Мамо, післязавтра у Дениса прем’єра вистави. Ти обіцяла йому, що обов’язково будеш на ній бути присутньою, а потім висловиш йому всі претензії.
– Гаразд, я буду, – коротко відповіла Ольга.
Вона не обдурила. Прокурор з’явилася в театрі за хвилину до початку вистави, сіла в партері на своє місце в шостому ряду, і світло одразу згасло.
Відкрилася завіса, і раптом… Ольга побачила на сцені себе.
Ні, обличчя у головної героїні було, звичайно ж, зовсім інше, але характер і манера говорити… І думки, і судження героїні…
Хвилин через п’ятнадцять прокурорка на сцені почала дратувати прокурорку, що сидить у залі для глядачів.
– Ось, уперта ідіотка… – бурмотіла Ольга. Хоча вуха її вловлювали вібрації зали, якому героїня, здається, чимось навіть подобалася.
– Правильно! – шепотів хтось комусь поряд. – Так і треба чинити… Нема чого з ними церемонитися… Таких прокурорів нам якраз зараз не вистачає…
До кінця вистави Ольга не дотерпіла. Втекла додому за десять хвилин до фіналу. Бо не вистачило в неї душевних сил стільки часу спостерігати за цією холодною, зацикленою на своїй роботі жінкою, на прокурорській посаді.
Вона прийшла додому, лягла на роздягаючись на диван, і почала згадувати своє нелегке життя, свої найскладніші справи, які вона вела, і тільки тепер раптом зізналася собі, що наламала чимало дров.
Донька прийшла, як завжди, ближче опівночі.
– Як тобі спектакль? – побачивши, що мама не спить, хвилювалась Марина.
– А де Денис? – похмуро запитала Ольга.
– Як де? – Здивувалася дочка. – Звісно, у себе вдома. Він сьогодні так перехвилювався. І засмутився, що ти не додивилася виставу до кінця. Що ти скажеш про його виставу?
– Що я скажу… – зітхнула Ольга. – Ти, ось що, Марино… Ти, якщо хочеш, виходь за нього заміж. Він, здається, людина правильна.
– Що? – Дочка завмерла.
– Так-так, ти не дочула, – кивнула мати. – А якщо не любиш його, то, хоч би, народи від нього дитину. І не бійся, я саджати нікого не збираюсь. І взагалі… Я зараз вирішила, що днями напишу рапорт про звільнення. Хочу на пенсію піти… Все… Годі з мене… Годі…
– Мамуся! – Дочка, в сльозах, кинулася до мами в обійми, і Ольга раптом згадала, що востаннє вони обіймалися з Мариною, коли дочка закінчила школу. Це було рівно десять років тому…
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
