Почалося все з того, що Ілона втратила роботу. Це сталося влітку. Восьмирічна донька, Настя, гостювала у бабусі, а чоловік працював. Ілона ж цілими днями не з’являлася вдома – шукала роботу. Вдень шукала. І ввечері теж.
Коли чоловік, Микита, приходив з роботи, а дружини не було вдома, на його стурбовані дзвінки вона відповідала туманно. Що, мовляв, пізня співбесіда, і вона затримається, але скоро прийде, що зустрічати її не треба, дійде сама, на вулиці ще світло.
Так було кілька разів. Поки одного разу Микита не вирішив після роботи сходити в магазин. Він прийшов додому. Дружини знову не було, в будинки не було що їсти.
Повідкривавши на кухні порожні каструлі, що стояли на плиті, заглянувши в холодильник, де з продуктів був тільки млявий пучок кропу і, відкривши морозилку, в якій теж нічого не було, Микита вирішив сходити в супермаркет і купити собі на вечерю пельменів.
Тільки він вийшов на вулицю, вже майже дійшов до магазину, залишалося тільки звернути за ріг, як раптом побачив свою дружину, спокійнісінько крокуючи під руку з незнайомим чоловіком …
У той же вечір Ілона зібрала свої речі і пішла. Ніяких сварок, ніяких пояснень. Просто пішла. Доньку, без всяких розмов вона вирішила залишити з чоловіком …Коли Настя повернулася від бабусі, вона ніяк не могла повірити, що мама пішла назовсім.
Дівчинка дуже переживала, адже це сталося в її відсутність і винила в усьому себе. Вона вирішила, що мама і тато сильно посварилися, але якби вона була вдома, то напевно б змогла їх помирити. І все було б як і раніше.Настя щоночі плакала в подушку.
Щоб якось заспокоїти дочку, Микита відновив давню традицію, коли на ніч дівчинці читали казки. Два роки тому, коли Насті виповнилося шість років, вона заявила, що стала зовсім великою, і тому нічого не боїться. І буде тепер одна засипати в своїй кімнаті, в своєму ліжечку, без читання.
А тепер колишні страхи повернулися. Вона стала боятися темряви. Після казки, яку читав тато, вона засинала. Але потім, часто прокидалася і тихенько плакала. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому мама не приходить і не хоче її бачити.
Ілона просто періодично дзвонила і розмовляла з дівчинкою по телефону. А Насті так багато було потрібно їй розповісти! Але мама стала якоюсь іншою.
Вона слухала дочку без уваги, а потім переривала розмову, посилаючись на термінові справи. Звичайно ж, Настя думала, що можливо, щось не так саме з нею самою, тому мама і стала так до неї ставитися. Але що не так, вона зрозуміти не могла.
Тата своїми питаннями Настя не тривожила. Вона бачила, що йому й самому сумно без мами, але він тримався. Вони об’їхали всі цікаві місця: два рази були в зоопарку, тому що в перший раз не вдалося побачити жирафа, а Настя дуже хотіла, вони ходили в дельфінарій, де дівчинці пощастило погладити справжнього дельфіна, словом Микита відволікав дочку, як міг, але, звичайно ж, замінити їй матір він був не в силах.
Минуло два роки. Ілона як і раніше не цікавилася донькою, відбуваючись рідкісними дзвінками. Настя звикла і навіть якось адаптувалася до цього. Але тут інший випадок знову вибив її з колії. Якось навесні вони з татом у вихідний вирішили прогулятися по міському парку. Гуляли, розмовляли про те, про се і раптом побачили Ілону.
Вона спокійнісінько йшла по доріжці і котила перед собою дитячу коляску. Вона пройшла в трьох метрах від них і навіть уваги не звернула на Настю з татом. Дівчинка була вражена.
Йшов час. Настя підростала. Микита навіть не намагався влаштувати своє особисте життя. По-перше, переживши розлучення, він не хотів більше ніяких відносин, а по-друге, Настя …
Він уявити собі не міг, якщо раптом доведеться зновузасмутити дочку. Друзі намагалися звести його то з однією жінкою, то з іншого. Але всякий раз Микита відмовлявся і віджартовувався, посилаючись на те, що у нього вже є єдина і неповторна принцеса – його дочка, і більшого йому нікого не треба.
Настя стояла в коридорі, дивилася на Ілону, і тримала на руках малюка. Яким чином мати знайшла її адресу, вона не знала. Напевно, тато пошкодував її. Мабуть, прийшла до нього спочатку. А він що? Простий електрик, чим він їй допоможе? А Настя після школи вступила до інституту на лінгвістичний факультет. Дуже їй мови добре давалися.
Там і зустріла свого майбутнього чоловіка, гарного хлопця Леоніда. Він із заможної сім’ї, батько по закордонах мотається, не перестаючи, а мати благодійним фондом керує.
А Настю Леонід полюбив дуже. Привів знайомитися з батьками, а вони не проти виявилися. Дівчина хороша, нічого, мовляв, що з простої сім’ї, зате розумниця і красуня. «Ми теж, не якісь дворяни», – пожартував тоді батько Леоніда.
А потім Настя закінчила інститут з червоним дипломом, і майбутній свекор допоміг їй роботу знайти хорошу, прилаштував, у нього зв’язки були, де треба.
Настя з Леонідом одружилися. Гроші хороші заробляють, змогли на квартиру накопичити, та й батьки допомогли, тому незабаром з’їхали вони від них на окреме житло.І ось несподіваний привіт з минулого. Дзвінок у двері.
Настя і не очікувала, що побачить за дверима свою матір. Та постаріла сильно, змарніла. Напевно, на вулиці, зустрівши її, Настя б і не впізнала б колишню матір. Нічого вона до неї не відчувала. Повна байдужість. Напевне всі сльози виплакала в дитинстві, не залишилося більше …
– Ось коли ти про дочку згадала! – гірко сказала Настя, – Раніше я не потрібна тобі була, ти вирішила нове життя собі влаштувати, без нас з татом!
Чим ми тебе не влаштовували? Чому ти викреслила нас зі свого життя? А тепер допомоги просиш. Ти обходилася без нас всі ці роки. А я прекрасно навчилася обходитися без тебе. Правда, не відразу. Але тепер це вже не має ніякого значення. Так що йди. Я нічим не можу тобі допомогти. У нас немає таких грошей, а у свекра я просити не буду, і не вмовляй …
