Олексій жив разом із батьками та сестрою вже другий тиждень, і йому це не подобалося.
Виявилося, що жити одному було набагато краще. Він прокинувся о пів на восьму ранку і, потираючи заспані очі попрямував до холодильника.
Вчора він приготував свою улюблену страву – котлети по-київськи з картопляним пюре та салатом “Цезар”.
Олексій відчинив холодильник, і його обличчя осяяло усмішкою. Він дістав свій найбільший ланчбокс, розділений на три секції, і методично починав його заповнювати.
В одну секцію поклав гірку ніжного пюре, в іншу — дві рум’яні котлети, з яких при натисканні сочилося ароматне масло, а в третю – щедру порцію салату з куркою та сухариками.
– Добре, – пробурмотів він собі під ніс, закриваючи контейнер. – Шістсот грамів чистого задоволення та енергії. З цим я зможу згорнути гори, а звітувати перед директорами — і поготів.
У цей момент на кухню влетіла сестра Аліса, немов ураган у джинсах та величезному светрі. Її погляд одразу зачепився за ланчбокс.
– О, братику, це твій стратегічний запас? – Вона потяглася до контейнера, але Олексій прибрав його убік.
– Це мій стратегічний запас презентації. Руки геть. У холодильнику є йогурт.
– Йогурт – це для слабаків, а в мене сьогодні марафон, – відрізала Аліса, але вже почала ритися в шафі в пошуках чаю.
На кухню вийшла Людмила Аркадіївна, одягнена з голочки, з нафарбованими губами. Її очі швидко ковзнули по столу, зупиняючись на ланчбоксі.
– Олексію, ти так багато наклав? Ти ж луснеш.
– Мамо, це на весь день. В офісі буде не до їжі. А це, – він поплескав по кришці, – мій ангел-охоронець.
– Розумно, – кивнула мати, але в її очах промайнув той блиск, який Олексій знав з дитинства. – Я, до речі, ненадовго збираюся до Валентини Петрівни. У неї, розумієш, проблема із сантехнікою… Ну, і поговорити треба.
Зі своєї кімнати вийшов Геннадій Павлович у старій робочій куртці.
– Котлети ще лишилися? – було його перше запитання за день.
– Тату, вчора всі з’їли, але я тут приготував собі, — почав Олексій, але батько вже відкрив холодильник, побачив порожнечу і кивнув, глянувши на ланчбокс.
Олексій, відчувши раптову увагу всієї родини до свого майбутнього обіду, вирішив діяти на випередження.
Він поставив контейнер на край столу, поруч із ключами та гаманцем, щоб не забути.
– На самому видному місці. Прямо перед ними. Вкрасти при всіх – совість не дозволить, – логічно розсудив він і пішов у ванну.
Олексій уже майже готовий до виходу, одягнений, взутий, стояв у передпокої. Залишилося тільки взяти ланчбокс та ключі.
У цей момент у його кишені завібрував телефон. На екрані – фото суворої начальниці Марини Віталіївни.
Серце Олексія завмерло. Дзвінок перед самою презентацією був поганим знаком.
– Алло, Марино Віталіївно? Я слухаю вас.
– Олексію, доброго ранку. Вибачте, що так рано. У мене невелика поправка до даних третього розділу презентації.
– Ви зможете внести їх до початку? Я вам на пошту вже відправила, – тон її голосу звучав так, що не передбачав заперечень.
– Звісно, зараз під’єднаюся і все зроблю, – Олексій кинув тривожний погляд на кухню, де мати щось шукала в сумці, батько наливав чай, а Аліса доїдала бутерброд.
Його ланчбокс стояв на місці. Олексій глянув на годинник і вирішив, що точно встигне.
– Іду розбиратися, – промовив він сім’ї й пішов у свою кімнату, прикривши двері, щоб зосередитись. – П’ять хвилин.
П’ять хвилин розтяглися на десять. Дані виявилися заплутаними. Коли Олексій нарешті розібрався з графіками та відправив виправлену версію, на годиннику було о пів на дев’яту.
– Чорт, треба бігти! — він схопив портфель, вилетів із кімнати й, підбігши до столу в передпокої, схопив ключі.
Ланчбокса не було. Він дивився на порожнє місце і розгублено заморгав очима.
– Мамо? Тату? Алісо? – у голосі Олексія залунала паніка.
Однак у квартирі вже нікого не було. Він відчинив холодильник, вирішивши, що, може, його прибрали? Але ні, там було пусто.
У цей момент його телефон завібрував. Надійшло повідомлення від мами:
– Синку, вискочила раніше, у Валентини Петрівни форс-мажор! Дякую за сніданок, стягнула в тебе салат! Цілую!
Олексій завмер, дивлячись на екран. Його мозок відмовлявся обробляти інформацію.
Тут же надійшло друге повідомлення, але вже від сестри Аліси:
– Льошо, я в тебе котлетку з пюре взяла, а то в нас у їдальні сьогодні тухлятина!
Олексій повільно опустився на стілець. Слідом прилетіло третє повідомлення, але вже від батька:
– Льошка, я пюре з котлетою взяв. Дякую. Тато.
Чоловік з жахом зрозумів, що вони, зовсім не думаючи про нього, розтрощили його обід. Олексій поїхав працювати ні з чим.
День перетворився на жах. Презентацію було призначено на тринадцяту. До дванадцятої Олексій відчув, як тягне всередині.
Він збігав до найближчого супермаркету, але вибір поспіхом обмежився булкою з сиром.
Презентація відбулася на адреналіні. Його шлунок вимагав їди так голосно в тиші після його репліки, що віцепрезидентка підійняла на нього здивований погляд.
Він почервонів і вдав, що ні до чого. О пів на п’яту, коли все остаточно закінчилось, у спільний чат надійшло повідомлення від матері:
– Доїхала безнапасно. Обід був прекрасним! Дякую ще раз, синку.
– Ще раз дякую за обід! – приєдналася сестра.
– Мені теж було смачно! – додав батько.
Згадавши свою ганьбу на презентації, Олексій тицьнув у екран і тремтячими пальцями написав відповідь:
– Я готував цей обід собі! Хто вам дозволяв його брати?
– А навіщо ти тоді його залишив? – Надіслала обурене повідомлення мати.
– Ну так, він просто стояв…
– Я ж казала, що голодна… – написала Аліса.- Треба було прибирати.
Олексій подивився на повідомлення від рідні та зрозумів, що треба знову від них з’їжджати.
Цього ж дня він знайшов однокімнатну квартиру та зібрав свої речі. Мати та батько, побачивши сумку, роздратовано процідили:
– Так шкода стало їди для рідні, що навіть з’їхати вирішив? Ось до чого жадібність доводить…
Олексій не став з ними лаятись. Він сухо попрощався та пішов. Тепер чоловік був упевнений, що його обід залишиться недоторканим…
Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
