Так сталося, що мене виховували бабуся з дідусем. Мама померла, коли мені було 3 роки, я її й не пам’ятаю зовсім. З батьком вона не жила, а чоловіків навколо неї було дуже багато

Бабуся іноді розповідає, скільки її залицяльників на похорон приїхало. З різних міст всі їхали, щоб попрощатися – когось вона віддалено знала, з кимось спілкувалася. З кимось була у відносинах, а з кимось просто дружила. І ось був серед цих людей один хлопець молодий, Андрій, молодший за маму роки на три-чотири. Він на похоронах так плакав, що його медичний персонал в себе приводив.

Пам’ятаю, я вже садок закінчила, повинна була в школу піти, мені було 7 років, як Андрій приїхав до нас влітку. Приїхав, щоб на кладовищі сходити, квіточки поставити, бабусі щось з техніки на кухню привіз, мені – іграшки. Я сиділа у кімнаті й чула, як він розмовляв з бабусею і дідусем. Я тоді й не розуміла майже нічого, але було все одно ніяково:

– Дотепер я її забути не можу, тітка Олена, – говорив він сумно. – Роки йдуть, а я все один і один. А вона ж мені навіть шансу не давала.

Зараз я думаю – але ж якби мама була жива, він би за нею так і йшов все життя, напевно.

Поговоривши з бабусею, Андрій знайшов мене в моїй спальні й запропонував пограти. Мені було трохи незручно, тому що, дивлячись на мене, він відвертався і плакав. Зараз-то я розумію, що я йому маму нагадувала, схожа на неї дуже, а ще може шкода мене було – без матері росла. Але тоді хотілося, щоб він пішов скоріше.

Пройшли роки, я сама вже мама, з чоловіком в розлученні, але в хороших відносинах. Нещодавно зустріла Андрія на вулиці – я дорогу переходила, а він машину припарковував. Я чула, що у нього сім’я з’явилася своя, що він магазин відкрив і автомайстерню. Але мене побачив і завмер, як укопаний.

Я ввічливо привіталася, запитала, чи пам’ятає він мене. Він відповів:

– Аня? Наталчина донька? – Я кивнула. – Нічого собі, як ти виросла.

Розговорилися, я дізналася, що у нього все добре, що дитина народилася пару тижнів назад – привітала. Але почуття це дитяче нікуди не поділося, тільки зараз він інакше дивився. Він в мені бачив її. Я дуже на неї схожа, ті, хто фото наші бере і порівнює – зазвичай шоковані. Ось і Андрій, не бачивши мене багато років, видно був ошелешений.

Запросив повечеряти. Гарний він чоловік, приємний. Виглядає молодо, майже як тоді, коли я маленькою була. За поглядом його зрозуміла все – він немов привид любові своєї побачив і погнатися за ним вирішив. Не моє це, та й сім’я у нього, лізти вже точно не буду.