Віра була старшою в сім’ї. Як тільки вона пішла до школи на світ з’явилася її сестра Оля. Вся увага батьків перемикнулася на немовля.
Вірі за все шкільне життя батьки не допомогли з жодним завданням. А ось обов’язків у неї було багато.
Зайти в магазин по дорозі зі школи, вимити посуд, прибрати, відвести Олю в садок, забрати її, погуляти. Доводилося все встигати.
Після школи Віра вступила в коледж, хотіла швидше самостійне життя розпочати. Але все крутилося довкола сестри. Після коледжу довелося переїхати в інше місто.
Робота, заочне навчання в інституті, кар’єра, одруження. З чоловіком вони взяли квартиру в іпотеку. Все йшло чудово, поки Ольга не вирішила перебратися в їхнє місто.
Знову доглядати доводилося, щоб не зв’язалася з поганою компанією і в пелені не принесла. Від Віри чекали онуків, але їх не було. Спочатку не хотіли, а потім не виходило.
День народження батька святкували великою компанією. Наступного дня мати зупинила всіх перед від’їздом.
– Ви на машині, доїхати встигнете. Розмова серйозна, Оля при надії.
Михайло, чоловік Віри, якось дивно захвилювався, навіть хотів вийти – знайтеся самі. Але теща зупинила.
– Усі залишаються на своїх місцях, тим паче майбутній батько. Так, Віро! Твоя сестра в положенні від твого чоловіка. Скільки ти живеш з ним, а нічого у вас не вийшло.
– Оля чекає на дитину, дитина повинна жити в повній родині. І це ще не все. Квартира в іпотеці, але ти маєш поступитися її сестрі. Так! Просто віддати їй, у неї ж скоро буде дитина. Потрібно подумати, як усе оформити.
– Мишко, ти нічого не хочеш пояснити? – Запитала Віра.
Мишко мовчав, що йому сказати.
– Ми три роки платили разом, й до цього накопичували.
– Нічого, ти ж сестра. Передаси свою частину Олі. – Знову сказала мати. – Не продавати ж квартиру через таку нісенітницю.
– Нісенітницю? Ви це вважаєте нісенітницею? Вона залізла в ліжко до мого чоловіка, як про…
– Як ти можеш так казати про сестру! Вирази вибирай! Тобі краще відразу зібрати речі та виїхати з квартири. З оформленням не тягніть, треба, щоб вся твоя частка дісталася Ользі.
Віра вибігла з дому, у голові щось стукало, у вухах дзвеніло, сльози лилися струмком. Вона сама не зрозуміла, як опинилася біля будинку своєї класної керівнички.
Марія Федорівна теж не очікувала її побачити. Класний керівник із четвертого класу і до самого випуску, вчителька математики, просто улюблена вчителька.
– Віро, ти куди?
– Не знаю.
– Ану заходь. Я на хвилину вийшла у двір, а ти біжиш, як оглашенна.
Марія Федорівна вислухала, заспокоїла.
– А ти своє не віддавай, не поступайся, нехай чоловік твій все викуповує. Ти вкладалася, працювала. Це його проблеми.
– Ділити треба, не зможе заплатити, треба продавати квартиру. Це не просто, іпотека, але все можна вирішити.
– Батьки не зрозуміють. Ольга в положенні, а я не змогла. Я повинна всім поступитися їй, я ж сестра.
– Ти й так їй всім поступилася! Чоловіка вона в тебе забрала, квартиру хоче забрати, а батьків вона давно забрала! Вони ж для неї намагаються. Давно!
– Тобі допомогли у навчанні? Ні! З квартирою допомогли? Ні! А Оля вчилася платно. І зараз вони б їй купили квартиру, якби готової не було.
– Ти працювала та заробляла, це твої гроші, а не їх! Ти краща за них усіх разом узятих. Ти зможеш! А дитина, – ти ще будеш мамою. Може, це твій чоловік не може мати дітей.
– Але ж Ольга в положенні.
– Від кого? Твій чоловік не заперечує, бо спав із нею. А вона може і не від нього залетіла. Подивися на ситуацію без емоцій. І сліз їм своїх не показуй.
– Ти кремінь, ти все зможеш! А якщо всі від тебе відвернуться, то це буде на краще. Знайдеться справжній чоловік, який буде саме твоїм.
– Дякую вам.
– І не забудь про гроші, вони тобі будуть потрібні.
Мати кричала, Ольга плакала, Михайло намагався не показуватись Вірі на очі.
Віра спокійно зібрала речі, дрібну побутову техніку, добру, дорогу. Сама вибирала та купувала. Звичайно, все це подобалося її сестрі, але залишати вона нічого не стала.
Найняла квартиру неподалік офісу, де працювала, й переїхала.
Квартира була виставлена на продаж, але ніхто не хотів зв’язуватись. Михайло шукав гроші. Ольга лила сльози. Батьки допомогли, тягли до останнього, думали, що Віра залишить усе Ользі просто так, без грошей.
Віра отримала гроші: половина їхнього початкового внеску та половина сплачених грошей за три роки. Батькам довелося розщедритися, щоб “вибити” житло для молодшої.
– Ти нам більше не дочка, не наша родина! Пошкодувала сестрі та племіннику. В нас останні гроші забрала.
– Я своє взяла, а ви купили частку для Олі.
– А могли б гроші залишити для себе.
– Це ваш вибір. А гроші мої, я їх заробила, а не у вас взяла.
– Взяла! Звісно взяла! Не дзвони й не приїжджай.
Віра не розуміла, що робити. Вона щойно втратила всіх родичів. А чи були вони? Вона почала життя без рідні, як сирота. Ось вони поряд, але їх нема.
Ось сестра, але під час зустрічі відвертається. Віру викликали до начальника. Вона злякалася, може ще й звільнять для повного щастя.
– Віро, я в курсі ваших сімейних проблем. У сусідній області ми відкриваємо філію. Я б хотів, щоб її очолили саме ви.
– На перший час орендуватимемо для вас квартиру, буде машина з водієм. Там буде багато роз’їздів. Думаю, що це буде на користь і вам, і компанії. Три дні подумати вистачить?
– Я згодна, коли їхати?
– Чудово, за три дні. Знайдемо водія та допоможемо з переїздом.
– Дякую, мені тут дуже тяжко залишатися.
– Дякую, що погодилися.
Віра переїхала і повністю поринула у роботу. Про минуле життя не згадувала. Вона вже мешкала у своїй квартирі, іпотеку закрила достроково. Про самотність згадувала лише в рідкісні вихідні, але завжди намагалася чимось себе зайняти.
– Віро, ти не хочеш з’їздити в наше місто? – Запитав Дмитро, її водій. – Ми ж із тобою навіть в одному районі жили.
– У мене там нікого немає, а начальство саме сюди їздить.
– Просто погуляти! А ввечері назад. У мене теж там нікого, але просто справа одна є. Одному їхати нудно.
Віра довго вагалася, а потім погодилася. Швидше вихідний пройде. Перед від’їздом додому вони зайшли в кафе. Віра не очікувала зустріти там колишнього чоловіка. Він зайшов у кафе й одразу підійшов до неї.
– Поговоримо?
– Є про що?
– А ти нічого не знаєш?
– А що я маю знати? Просто здогадуюсь. Племінник у мене є, син твій, може вже й не один.
– Племінник у тебе є, але це не мій син. Ми вже продали квартиру. Я до батьків переїхав, а Ольга взяла гроші та зникла, дитина з твоїми батьками живе. Ти їдеш до них?
– Ні, і не збираюся. У мене немає родичів.
– Я теж від них постраждав. Як би ми з тобою жили, якби не твоя сестра. Ти одружена? Ми можемо почати все спочатку.
– Так, вона одружена, я її чоловік. Нічого, що я тут? – сказав Дмитро.
– Спочатку? Ні! Ніколи! Дімо, ми їдемо.
Через рік Віра та Дмитро одружилися, а ще через рік у них народ илася дочка. Віра вже не чекала, що стане матір’ю.
– Вона ще у шлюбі з Михайлом повірила, що річ саме в ній. Лікарі говорили, що все гаразд, а мати твердила протилежне. А потім ваг.ітність Ольги.
Віра часто згадувала слова Марії Федорівни.
– Подивися на ситуацію без емоцій. Знайдеться справжній чоловік, який буде саме твій.
Знайшовся саме її чоловік. Тепер у них сім’я, у якій лише свої, рідні. А всі інші… – Бог їм суддя! На віку, як на довгій ниві – і закон бумеранга ніхто не скасовував…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові, цікаві публікації!
