– Він тебе дурить, мамо! – я кричала в слухавку так сильно, що дочка у мене на руках злякано здригнулася і заплакала. – Ну, як ти можеш бути настільки сліпою і не бачити очевидного?!
– Рито, припини істерику, – мати відповідала мені холодним голосом, – Віктор – порядна людина. А ти… Ти просто ревнуєш. Адже ти одинока мати, а в мене, нарешті, з’явився чоловік!
– Я … я … ти не розумієш …. Я боюся його! – Вигукнула я.
– Чого його боятися? – засміялася мама. – Не лізь до нього, і він тебе не чіпатиме.
– Я до нього не лізу! – Закричала я. – Здався мені він, твій п’ятдесятирічний Ромео! Він сам до мене…
– Так, все, годі! – суворо сказала мама. – Припини цей концерт. І припини наїжджати на Віктора. Якщо щось не подобається, двері завжди відчинені. Іди, куди хочеш. Або шануй мій вибір. Все, моя обідня перерва закінчилася. Не заважай мені працювати!
І вона вимкнула телефон.
Я годувала доньку не з пляшечки у своїй старій дитячій кімнаті, коли двері відчинилися без стуку. Віктор стояв у дверях, і дивився на мене особливим поглядом.
– Ой, – він удав, що бентежиться, але очі його так і бігали по мені, – вибач. Я думав…
Я прикрилася пелюшкою, а дочка моя Злата заплакала голосніше.
– Вийдіть! – прошипіла я.
– Та годі тобі, – він сперся об одвірок і криво посміхнувся, – ми ж родина тепер. Чого ти?
Отоді я й зрозуміла остаточно, нікуди мені від цього не подітися. Хоча… Мені й раніше не було куди подітися.
Після розлучення з Денисом, а він втік, коли доньці було два місяці, бо злякався відповідальності, я залишилася зовсім одна з немовлям на руках. Квартиру орендувати нема на що, роботи немає, декретні мені виплачували мізерні.
Довелося звертатися до мами. Вона прийняла, звісно, але з умовою – жодних претензій до Віктора.
Її Вітюша, її п’ятдесятирічне сонечко з пивним животом і лисиною, що намічається, був справжньою священною коровою. Я не злюбила його одразу. А ось він…
Пам’ятаю, як це сталося вперше. Мені було дев’ятнадцять, я сиділа на кухні, розклавши підручники по всьому столу, готувалася до іспитів.
Віктор підійшов ззаду нібито чайник поставити й раптом різко наблизився до мене. Я тоді схопилася, розливши каву і з жахом закричала:
– Ма-а-амо!
Мама вбігла, побачила розлиту каву, зіпсовані зошити й скривилася.
– Ось вічно ти все псуєш, Рито! Незграбна яка! Чого кричати так? Бери давай ганчірку та витирай!
Віктор стояв біля плити та пив чай, невинний такий, домашній.
Він, до речі, фізкультуру у школі неподалік викладав і за місцевими мірками був цілком нічого.
Мама була на п’ять років старша за нього і закохалася, як дівчинка. І її можна було зрозуміти. Після того як тато пішов із життя, мені тоді п’ятнадцять ледве виповнилося, вона три роки одна була. За її словами, вовком вила, а тут Віктор…
Я тоді їй спробувала розповісти, що сталося, але вона відмахнулася, мовляв, здалося мені, Віктор випадково зачепив, кухня маленька.
І я зрозуміла, що все, потрапила моя мама по повній. І я пішла заміж за Дениса, по суті першого зустрічного. А тепер ось повернулася з немовлям на руках.
І все почалося спочатку…
Після того випадку я дізналася у соцмережах, які класи веде Віктор, яку має репутацію, і встановила на телефон програму для прихованого запису. Телефон я носила у нагрудній кишені халата камерою назовні. І чекала. Втім, Віктор не довго поводився обережно.
Через тиждень, коли мама поїхала до подруги на дачу, а я укладала Златку в ліжечко, він увійшов і знову без стуку.
– Рито, – протягнув він хрипким голосом, – ну що ти все дуєшся? Я ж не зі зла.
Я мовчала і хитала ліжечко. Телефон у кишені записував.
– Знаєш, – він підійшов ближче, – ти дуже погарнішала після появи Злати. Стала такою жіночною.
– Вікторе, вийдіть, будь ласка, з кімнати, – стримано попросила я.
– Та кинь ти, – він поклав руку мені на плече, і я здригнулася, – ми ж дорослі люди. Ми могли б… потоваришувати. Твоя мати не впізнає, тож не переживай.
Я обернулася і подивилася йому прямо в очі:
– До речі, я все записую на відео.
Він засміявся. Гучно так, нахабно.
– І що? Думаєш, матуся на твій бік встане? Та вона тебе з дому вижене! За шпигунство і за те, що ти мене сама провокувала!
– А я не їй це покажу, – я дістала телефон і помахала ним перед його носом, – ви ж в школі працюєте, так? Фізкерівником, – дев’яті, десяті класи ведете? Так?
Обличчя в нього раптом змінилося, якось посіріло відразу.
– Ти що це надумала, га?
– Нічого я не надумала, – посміхнулася я. – Але якщо ви ще раз наблизитесь до мене, я відправлю це відео вашому директору.
Він відсахнувся, рука його здригнулася.
– Та я ж… Я нічого такого…
– Геть з кімнати!
Він вийшов. Повільно так, наче ноги не слухалися. А за три дні гримнув грім.
Мама увірвалася до мене в кімнату, обличчя її почервоніло, очі виглядали божевільними.
– Що ти наробила? Ось що ти наробила, га?!
– А що я наробила? – Здивувалася я.
– Та ти… Та через твою параною у Віктора проблеми на роботі!
Виявилось, у школі був скандал. Три десятикласниці поскаржилися на Віктора. Він, здається, не тільки до мене так «наближався»…
Він вривався в жіночу роздягальню, відпускав жарти про фігури дівчат, а одного разу одній з них сказав, що ягідка в самому соку.
– Це ти! Ти їм наговорила! Спеціально все підлаштувала!
Він, зрозуміло, все заперечував, мовляв, дівчата на нього намовляють, і самі його провокують, спідниці короткі носять, декольте, таке інше. Але свідків було багато, та й інші учениці підтвердили, що Віктора звільнили за статтею.
Мама ридала, металася по квартирі:
– Це ти! Ти їм наговорила! Спеціально підлаштувала!
– Мамо, – я хитала на руках дочку, що прокинулася від крику, – я їм нічого не говорила. Вони самі…
– Самі! – Вона схлипнула і раптом у голос заридала.
Я спробувала підійти до неї.
– Мамо…
– Геть! – заревіла вона.
– Самі, так? Самі? Ну так, звичайно, ви, юні трояндочки … – Вона виразилася куди грубіше, звичайно. – А я… У вас і фігурки, і ніжки, і личко гарненькі… Ви так і випромінюєте юність…
– Хоча ти вже ні, кому ти потрібна, розлучена, покинута, та ще й з дитиною… Але він… щось побачив, значить, у тобі… Що він у тобі побачив, крім гарненької морди! Ой, горе…
Тут відчинилися і зачинилися вхідні двері. Віктор влетів у вітальню й одразу до мами.
– Алло, не вір їм! Жодному слову не вір! – закричав він. – Вони самі на мене вішалися, самі провокували!
Мама прибрала руки від обличчя і пильно подивилася на нього.
– Самі на тебе вішалися, кажеш? – прошепотіла вона. – На тебе, п’ятдесятирічного, не першої свіжості мужичка, який і в молодості Аполлоном не був, а тепер і поготів?! Шістнадцятирічні на тебе раптом посягнули?
І вона істерично розреготалася.
– Ну раз я такий убогий, то що ти в мене вчепилася, як кліщ? – Ображено відгукнувся Віктор. – Що, крім мене, ніхто на тебе не поквапився? А хочеш знати, чому я поквапився? Тому що знімати хату набридло і харчуватися в громадському харчуванні. А ти…
– Іди! – звеліла мама й одразу кинулася до шафи, збирати йому валізу. – Зараз же!
Віктор знизав плечима, зібрав свої речі та пішов. А я…
Мені поки що нікуди йти. Так ми й живемо з мамою. Я займаюся фрілансом, потихеньку накопичую гроші на переїзд.
І дуже сподіваюся, що незабаром я зможу це зробити. Матір, яка стала на бік “штанів” я пробачити не можу…
Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити цікаві публікації!
