Таке враження, що моя третя дитина – це мій чоловік

Одружилися ми з Дімою, ще у студентські роки, були шалено закохані одне в одного. Через декілька років шлюбу, у нас народилася донька. Мої та його батьки із самого початку дуже допомагали, у цьому нам пощастило. Доньці було вже два роки, я знайшла роботу, поступово все почало налагоджуватися. Але тут я дізналася, що знову вагітна і всі мрії про кар’єру розтанули.

Я спочатку розгубилася, але порадившись із батьками, вирішили, що впораємося, і невдовзі я народила сина. Чоловік був щасливим, він мріяв про сина завжди. Але невдовзі почалися проблеми, допомагати мені з дітьми коханий не поспішав.

Коли народилася донька, турботу про неї взяли на себе бабусі. Вони приходили до нас, майже кожен день, допомагали купати, ходили на прогулянки, щоб я могла відпочити та поспати. Зараз з двома дітьми я вже залишилася одна. Тепер мені потрібна допомога чоловіка, але він сказав, що не вміє поводитися з такими маленькими, навіть замінити підгузки він не може.

Я намагалася його присоромити: «Дімо, ти ж батько двох дітей, а сам як дитина». Але чоловік знайшов спосіб, як уникнути цих турбот: знайшов підробіток, під приводом, що тепер нам потрібно більше грошей для сім’ї.

Гроші не зайві, але мені не подобається його поведінка та ставлення до дітей, ніби вони чужі і його це не стосується. Коли я ображаюся, він каже: «ось підростуть, тоді я і гратиму з ними, а поки ти повинна стежити за ними, у тебе це виходить, ти ж мама. А я забезпечую сім’ю».

Виникла ще одна проблема: донька, розпещена увагою дідусів і бабусь, ніяк не звикне до брата, ревнує мене до нього, а коли він плаче, то каже, щоб я віднесла його назад де взяла, ховає його іграшки.

Жодні пояснення не допомагають, і дійшло до того, що я боюся залишати дітей наодинці. Мені потрібна допомога чоловіка, а він збіг від усіх проблем і мене це дуже засмучує. Таке враження, що у мене троє дітей.