Коли шеф приїжджає вранці на роботу, розмови затихають, усі нервово втикаються в монітори

Занадто довго я не могла нікуди влаштуватися, довелося працювати не за фахом, але я подумала, що, маючи вищу освіту, мені не важко буде працювати, впораюся. Спочатку я вважала, що мені пощастило, зарплата нормальна, та й колектив добрий, дружній. Але з начальником не пощастило.

Людина просто неприємна. Він скандальний, з першого погляду мені не сподобався і, як пізніше виявилося, що такої думки про нього весь колектив. Коли я вперше побачила, як він грубо поводиться зі співробітниками, то вже передумала і працювати тут, але зупинило те, що іншої роботи поки що немає, і люди якось працюють тут уже не перший рік.

Коли шеф приїжджає вранці на роботу, а це близько десяти, розмови затихають, усі нервово втикаються в монітори і чекають, кого сьогодні він обере як мішень для догани. Робить він це не за результатами роботи, а навмання, хто під руку потрапить першим.

Усі вже звикли до такої поведінки начальника і просто чекають, коли він піде до себе в кабінет, але я так не вмію, і щоранку сиджу і тремчу від страху, щоб сьогодні не прийшла моя черга. І так кожного дня. Співробітниця, з якою я зблизилася, розповідала, що на її колишній роботі все було так само, хоч начальником там була молода жінка.

Старший менеджер пішла у декрет і її роботу доручили мені. Тепер доводиться щоранку збирати звіти співробітників та доповідати шефу, носити документи на підпис, вислуховувати його доручення та вказівки. Я знаю, що робота виконана правильно, але все одно нервуюся щоранку, а ввечері приходжу додому така втомлена, що вже не можу нічого зробити.

Я тільки одного не можу зрозуміти, навіщо так поводитися з підлеглими, щоб вони тебе не тільки не поважали, а ще й ненавиділи. І головне, якість роботи від цього страждає. Коли він знаходиться поруч, у мене руки тремтять, роблю помилки, і я впевнена, не тільки в мене так.

Звільнитися поки що не можу, та й де гарантія, що на новому місці буде не так.