Наталя крутилася на кухні, готувала обід, коли в віконце постукали. Жінка глянула на вулицю і побачила біля ґанку Федора, залицяльника її молодшої сестри Тетяни.
Вона кивнула йому, і хлопець легко вбіг по сходинках ґанку в сіни, а потім пройшов на кухню. Він, озираючись, привітався з Наталею.
-А що, Сергій на обід не приїхав ще? Одна тут пораєшся? – запитав він ніби між іншим про Наталчиного чоловіка.
-Ні, він цей тиждень далеко їде, обідають в полі, а що, хотів його бачити? Може, щось передати? – поцікавилася Наталя.-Та ні, я так… З тобою поговорити зайшов.
Справа така. У Тані скоро день народження, може, підкажеш, який подарунок їй купити… Не знаю, от.-Ой, який подарунок… Сам думай. Дівка на виданні. Обручка – найбажаніший подарунок дівчині, – сміливо сказала Наталя, дивлячись хлопцеві прямо в очі і посміхаючись.
Федір скривився в удаваній посмішці і зіщулився. Він присів на табурет і задивився на Наталю.-Чесно кажучи, у нас ще до цього справа не дійшла, – промимрив він.
– Тобто вона дівчина гарна, скромна, красива, як і ти…Федя дивився на Наталю і очі його ставали немов масляні. Наталя здивовано зловила на собі його погляд і зніяковіла.
А він, осмілівши від її замішання, встав і наблизився.-Я, чесно кажучи, не через неї до тебе зайшов, розумієш? – сказав хлопець, простягаючи руки.
Наталя вивернулася від нього, зазирнула до кімнати і крикнула: -Доню, піди-но курочкам дай чашку з зерном. Ось. І приходь потім. Дівчинка років семи вийшла з кімнати, кивнула нежданому гостю і, взявши чашку, пішла на двір-Так значить, – почала Наталя, – і гнівний погляд її не віщував нічого доброго. – Ах, ти, хитрюга…
Ти що, переплутав щось? Ти куди це прийшов? А те, що я заміжня, це нічого, га? Бідна моя Таня, от же ж, зв’язалася, ще й закохалася в тебе, мабуть.Так от. По-перше, ніколи не приходь сюди, зрозумів? По-друге, щоб і з Танею я тебе більше не бачила!
Такі залицяльники нам не потрібні! Геть звідси!Він вибіг з двору і зник. А Наталя села за стіл і заплакала. Від образи за себе, за сестру.
