– Іди! Ми через тебе знову без грошей залишилися, я впевнена! – Жанна смикнула плечем, коли Вася намагався її зупинити.
– Там така історія… Повіз я, значить, телевізор на адресу…
– Втомилася я від твоїх історій! Що цього разу? Машина в річці втопилася знову? Ти адреси переплутав і не туди замовлення відвіз?
– Знову звільнили? Васю, ти на жодній роботі довше трьох місяців не затримувався! Кур’єром влаштовуєшся – і то примудряєшся зіпсувати все в перший же тиждень!
Про те, що Вася залишився без зарплати цього місяця, Жанна не питала, хоч смутно здогадувалася. Але гроші тут привід.
Її вже не сердило, що він знову влип кудись і спустошив їхню кредитку. Її сердило, що чоловік знову не прийшов. Жанна його вмовляла, сподівалася, чекала, а він не прийшов.
По льоду вона дійшла до зупинки.
– Жанно, ходімо в машину… – плентався за нею Вася.
– Я на таксі поїду!
– Яке таксі, якщо я машиною?
– На робочій, Васю! На робочий. Тебе знову звільнять, якщо ще не звільнили, – роздратовано кинула вона.
– Ну поїхали… Я тобі квіточку купив на цей твій… концерт, – вручив їй жовту троянду.
– Як символічно, – відповіла Жанна, – не концерт, а спектакль. Я пів року ходжу сюди на заняття, а ти навіть не пам’ятаєш, чим я займаюся!
Вася мовчав, а очі були в нього якісь винні! Як котик, що нашкодив. Спочатку фіранки порве – а потім віддано в очі заглядає. Але Жанна не купилася.
Вона сіла у таксі. Поки таксист віз її по вечірніх заторах додому, вона думала – навіщо їй цей шлюб? Вася непоганий, вірний, добродушний, але відповідальності та дорослості у ньому приблизно нуль.
Купить машинку для морозива – і весь вечір радісно розповідає, яка корисна у господарстві штука. А те, що купив із кредитки, його не колише.
Додому Вася приїхав хвилин на десять раніше, тому вже погрів вечерю і навіть зробив салат:
– Перекусити не хочете? Втомилася, мабуть. Як пройшла вистава? Ви стільки репетирували! – шарудів він у холодильнику.
– І по яким дням у мене репетиції? – Жанна не бачила сенсу лаятись. Вона вже ні в чому не бачила сенсу.
– Я таких речей не запам’ятовую…
– Ти нічого не запам’ятовуєш! Ні вдома, ні на роботі! Тому тебе всюди й женуть!
– Але ж ти мене не проженеш, – усміхнувся він усмішкою Чеширського кота, – Я тебе люблю. А ти?
– І я тебе, – за інерцією відповіла Жанна, яка за поїздку встигла охолонути.
Сьогодні був її третій виступ. Чоловік не був на жодному. То він забув, то запізнився, то переплутав дні. Вибачався потім. Але треба не потім, треба зараз.
Сьогодні Жанні так і не вдалося заснути. Поки не продзвенів будильник, вона лежала і думала, що її тут тримає?
Вранці Вася був, сама галантність. Приготував їй сніданок, відпарив її жакет, навіть таксі до роботи їй викликав сам. А їй нічого не хотілося. Загалом нічого. І він це відчував.
– Жанно, таке більше не повториться. Надалі – я обіцяю, що приходитиму на всі твої виступи. Все, що важливе для тебе, важливе і для мене.
Жанна не вірила, але й не здогадувалася, що наступна сварка буде сьогодні ввечері. Приїхавши раніше за чоловіка додому, вона хотіла запустити робот-пилосос, але не знайшла його. Ні його, ні станцію для зарядки. Куди він переставив? Жанна залізла під кожну табуретку – нічого.
Звісно, винуватця вона вирахувала миттєво.
– Де він? – Притиснула його до стінки Жанна, коли Вася заходив додому з букетиком.
– Ем… Хто? Я нікого не запрошував, – округлив очі він. Мабуть, згадав, що було, коли його друг до них без попередження на тиждень приїхав.
– Пилосос! Він стояв у великій кімнаті за шафою. Скажи мені, що ти його кудись переставив так вдало, що я його не змогла знайти.
– Не кажи, що ти випадково впав на нього, зламав чи впустив. Ось не кажи нічого з цього! Скажи, що він удома і він цілий!
Але вже по його очах, що бігають, можна було зрозуміти – пилососа немає.
– Насправді, я ще тиждень тому його віддав, і хотів тобі одразу сказати, але якось не було моменту. У Олі дитина народ.илася, їй не до прибирання. Я їм дав. На якийсь час! Тільки на якийсь час! Вони зараз збирають на свій.
Жанна порахувала до десяти. Блін, не допомагає нічого. Отак завжди. Варто в їхньому будинку з’явитися якійсь гарній речі, яка їм самим потрібна, як вона відразу ж потрапить у чиїсь чіпкі ручки. Натиснуть на жалість, а Вася, унікум жалісливий, віддасть.
– Збирають? – Зітхнула Жанна, мало не переходячи на крик. – Все, тиждень пограли – нехай привезуть назад.
– Жанно, це ж просто пилосос…
– Це мій пилосос! Я купила його! Я про такий мріяла! Не стала брати дешевий, щоб зламався через рік, взяла дорогий! Поверни його!
– У нас є звичайний…
– Я не хочу звичайний!
– Жанно, не будеш же ти влаштовувати істерику через пилосос?
А вона була близькою саме до того, щоб влаштувати істерику через пилосос. Аж в очах потемніло. Така агресивність накрила… Від безсилля Жанні хотілося перевернути все, до чого вона могла дотягнутися.
– Я його купила!
– Не будемо ж ми ділити на моє та твоє…
– Поверни!!
Хтось би її не зрозумів. Подумаєш, побутова дрібниця. Є й інший пилосос. Але вона хотіла саме такий, вона збирала на нього, вона його протирала після кожної прибирання. Він їй потрібний!
– Там така історія… Вони його зламали… Але обіцяли купити інший. Пізніше, щоправда, не зараз.
Вона нічого йому не відповіла. Шарахнула його телефон об кут столу – і кинула на підлогу. Потім багато разів про це шкодувала.
Не повинна доросла людина так поводитися, але його наївність, безладність і недоречна жалість, яка щоразу виходила їм боком, її дістали. Скільки можна?
Вася, у властивій йому всепрощаючій манері, на неї не сердився.
– Дивись, телефон навіть працює, екран тріснув, але все видно, – тішився він, коли прийшов миритися.
– За це вибач, я перегнула, але жити з тобою нестерпно!
– Жанно! – Побіг він за нею, – Більше …
– Таке не повториться. Я знаю. Я мільйон разів це чула! Васю, навіщо тобі я? Я для тебе завжди в останню чергу. Мої бажання, мої успіхи, навіть мої речі. Ти їх усім підряд роздаєш, але чомусь мені нічого не приносиш.
Вася заліз у кредитку, але вже замовив їй пилосос. Кращий за минулий. І поки вони з’ясовували, хто кого не пробачить, подарунок доставили. Вася, розуміючи, що його сестра ще не скоро викупить пилосос, зробив усе сам.
– А ось так ти прощаєш мене? – Запитав він, розпаковуючи коробку. – Я хочу думати про нас, я виправлюся.
– Гаразд, але це востаннє!
***
– Що ж там таке… – підстрибував Вася на сидінні водія своєї робочої машини. У Жанни спектакль. Він повинен був приїхати заздалегідь, та привезти декорації, що залишилися, але вже пристойно так затримався. І, як навмисне, затор вздовж усієї вулиці.
Зав’язши в потоці машин, Вася відповів на дзвінок:
– Так. Жанно, я вже поряд…
– Вася? Це я, Оля. Вась, приїдь терміново, Микита нализався, викинув нас з дому, я навіть зимову куртку взяти не встигла. Розумію, що в тебе робота, але приїдь… Хоч би до мами нас відвезеш. Таксі сюди не їде! Будь ласка!
Вася заплющив очі, сподіваючись, що це йому здається.
– Оль… давай ти ще комусь подзвониш…
– Кому? Кому я потрібна? Якщо ти навіть відмовляєшся.
Він поклав слухавку, розвернув машину через суцільну, і помчав у протилежний бік. А лише за кілька кілометрів його так і не дочекалася Жанна, якій він уже не зможе пояснити, що іншого виходу не було…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
