Зробив тещі сюрприз, а він обернувся проблемою
— Валентино Миколаївно, це вам подарунок від нас з Анютою. — зять, Анатолій, простяг подарунок.
Запрошені гості з цікавістю подивилися на іменинницю, і вона задовольнила їхню цікавість, розкривши конверт.
– Ого! — очі тещі округлилися. Вона не чекала на такий подарунок. – Це що, правда?
— Правда, Валентино Миколаївно. Це вам.
Анатолій довго думав, як висловити подяку тещі, Валентині Миколаївні. З того часу, як у них з дружиною з’явилися діти, саме вона була тією незамінною підтримкою, без якої їхня родина навряд чи впоралася б.
Поки мати Толика працювала, пенсіонерка Валентина Миколаївна взяла на себе турботу про онуків: допомагала з малюками, готувала, прибирала…
Коли дітки пішли до садка, а Аня вийшла на роботу, саме теща забирала онуків із садка, і перша бігла на допомогу, коли хтось із дітей занедужав. Вона була не просто тещею – вона стала для зятя другою мамою.
— Що даруватимемо? – Запитав він у дружини напередодні дня народження Валентини.
— Не знаю, мабуть, гроші. – відповіла Аня.
— Гроші вона витрачає на дурниці. Або онукам щось купить. А я хочу, щоб подарунок запам’ятався саме їй.
— Статуетку чи вазу купити хочеш? – хмикнула Аня.
– Ні. І навіть не набір каструль.
— А що ж тоді?
— У мене є ідея. Треба з мамою обговорити… — змовницьки підморгнув Толік.
Чоловік бачив, що теща останнім часом дуже втомлювалася. Все життя вона працювала на заводі. Здавалося б, пішла на пенсію рано — тепер можна відпочити, але ні!
Валентина знову поринула у справи вдома.
Щороку вони із чоловіком, Романом Павловичем, їздили до санаторію. Зазвичай чоловікові давали путівки від держорганізації, де він працював.
Так сталося що путівок цього року їм із Романом Павловичем не дісталося, а купувати своїм коштом було дорого. У результаті Валентина Миколаївна та Роман Павлович ризикували просидіти все літо у задушливому місті.
Анатолій подумав і вирішив, що так не піде і зробив подарунок для тещі — путівки до санаторію з лікуванням.
— Мама допомогла все організувати, — гордо заявив він дружині. — Домовилася, що виділять хороший номер. Все буде за вищим розрядом.
Мати Толіка працювала в тому самому санаторії. Через неї вдалося забронювати просторий двокімнатний номер люкс за адекватною ціною.
Толя сплатив усе сам. Хотів зробити сюрприз – справжній подарунок від душі. А ще сказати дякую за все, що Валентина Миколаївна зробила для них з дружиною. Він не вважав себе зобов’язаним, але щиро хотів порадувати улюблену тещу.
Коли Валентина Миколаївна дізналася, що вони з чоловіком їдуть відпочивати, її щастю не було меж.
— Толю, ти що! Та це ж скільки коштує. Куди такі гроші потратив?!
— Не рахуйте, Валентино Миколаївно, — усміхнувся він. — Ви заслужили. Відпочивайте. Без турбот, без суєти. Там хвойний ліс, гарне харчування, басейн…
– Басейн? — перепитала сестра Валентини Тамара. — Басейн, це добре. Корисно. Ой, Господи, та вам жити в люксі доведеться? Чи не жирно, Валюха? На двох дві кімнати? І скільки нині коштує така путівка?
— Скільки б не коштувала, все для іменинниці, — поспішив відповісти зять. Йому не подобалася така пильна увага Тамари Миколаївни до подарунка.
Трохи пізніше, коли Аня пішла допомагати мамі з посудом, Тамара Миколаївна підійшла до зятя сестри й, не соромлячись, запитала:
– Толь, твоя мати, чи що, допомогла?
— А ви з якою метою цікавитеся?
— Та я теж хотіла б у санаторій. Може, твоя матуся й мені путівку дістане?
— Тамаро Миколаївно, зараз не минуле століття. Ніхто путівки не дістає. Вони купуються. Мама допомогла тільки вибрати хороший номер. А оплачував я сам. Жодної халяви. Якщо вам потрібна знижка для родичів працівника, я попрошу промокод. Оплатіть на сайті, там все легко та зрозуміло.
— Та куди мені знижка? Я хочу безкоштовно. Інакше який сенс? — майже образилася Тамара Миколаївна.
— Безкоштовно тільки сир у мишоловці, — викарбував Анатолій, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Вечір свята завершився, теща ще раз подякувала дітям за подарунок і незабаром почала збирати речі. А у призначений день Анатолій відвіз тещу та тестя за місто. У цей санаторій.
Перший день відпочиваючі освоювалися. Сваха, мати Анатолія, допомогла пройти огляд, курортникам призначили лікування. Валентина Миколаївна із захопленням ділилася з дочкою та зятем своїми враженнями.
– Ти навіть не уявляєш, як тут добре! Жаль онуків і вас з нами немає! Номер – як будинок! Величезний! Усі б вмістилися.
– Мамуль, відпочивайте. Толік вам спеціально купив такий номер, щоб ви не лише від нас, а й один від одного відпочили, — посміхнулася Ганна.
Вона не знала, що Валентині Миколаївні судилося відпочити лише кілька днів. А потім… потім сталося непередбачене.
За кілька днів після заїзду тещі Анатолію зателефонувала мама. Голос у неї був насторожений:
— Толя, у Валентини Миколаївни, схоже, мешканці зайві в номері. Жінка якась до них приїхала, з якимсь чоловіком та дітьми. Я спочатку подумала, що сватів відвідати друзі приїхали. А потім виявилося, що їхати ніхто не збирається. На сніданок зранку з’явилися всі гуртом. У номері тепер вони всією компанією мешкають.
— Та годі?.. — Анатолій ахнув.
Він навіть подумав, що Валентині Миколаївні стало нудно з чоловіком, і вона спеціально когось покликала. Але потім, коли Аня додзвонилася до Валентини Миколаївни, та промовилась:
– Тамара приїхала, – тихо сказала мати Ані. — Каже, добре тут, а путівки купити в них немає можливості. Заявила, що у нас номер великий, вони поживуть кілька днів.
– А ти? Що на це сказала?
– А що я скажу? Все-таки сестра. Не гнати ж… До того ж із дітками приїхала. Онуки дуже хотіли басейн з водоспадом подивитися. Живуть вони небагато, їм все за радість.
– Мамо. Ну, ти ж розумієш, що це все було оплачено для вас? Що тітка Тамара нелегально привезла свою родину?
— Ой, гаразд. Ми сніданок їм сплатили, тож нічого нам ніхто не сказав.
– А ти розумієш чому? Бо у Толіка мама там працює! Ви її підставляєте.
На тому кінці повисла тиша.
— Я якось про це не подумала, — винно сказала Валентина Миколаївна. — Гаразд, я скажу Тамарі…
Так минула ще доба.
— Ну, як там обставини? — Анатолій зателефонував до матері.
— Так само. Родичі вашої тещі нікуди не збираються їхати, схоже. Аж надто їм добре чужим коштом відпочивати. Ще б пак, Тамара з хахалем ходять на процедури, а Валя тим часом сидить з онуками Тамари.
Анатолій розлютився:
— Я сплатив за номер і лікування тільки для двох!
— Та я розумію… Але Валя попросила мене зробити знижку, обіцяла, що за сестру сплатить усе. Соромно їй. Але видно, що відпочинком там не пахне. Ходить стомлена, похмура, на масаж не потрапила жодного разу. А цей… чоловік у Тамари… ходить з її путівкою. У нього, кажуть, хвора спина. Йому потрібніше.
– Хвора спина? Ось як? — Наступного ранку Анатолій сів у машину і поїхав до санаторію.
Його розпирало від злості. У холі біля стійки реєстрації він побачив повненького чоловіка в халаті та шльопанцях. Той, поважно розвалившись у кріслі, голосно обговорював з адміністратором, як би записатися на лікуванні ванни.
— Слухайте, я взагалі в люксі живу! Мені належить лікування за повною програмою! І якщо я хочу ванни, то будьте ласкаві, надати.
— Вибачте, але на номер люкс виділено лише два місця на лікування. Та й загалом, ванни у нас за додаткову плату. Якщо бажаєте, я вас запишу. ПЛАТНО.
— Та що за неподобство! Я скаржитимуся! — мужик почервонів від злості.
Анатолій, мовчки спостерігаючи за цим шоу збоку, підійшов ближче:
— Вибачте, чоловіче, а ви… За путівкою сюди приїхали? — суворо спитав він.
— А вам яке діло? — насупився чоловік.
— Діло таке, що саме я — людина, яка сплатила за номер люкс, в якому ви проживаєте. Причому нахабно. На халяву.
Чоловік зам’явся.
— Я… ну Тамара покликала. Сестра Валентина. Сказала, що номер великий, помістимося. Ми ж ненадовго.
Анатолій подивився на адміністратора і запитав:
— У вас у такому разі як роблять?
— Згідно з правилами, за кожного додаткового гостя стягується 100% оплата. За дітей 50% вартості путівки.
— А як не платять?
— А якщо не платять — виїзд та штраф.
— То може, настав час охорону викликати? – поцікавився Анатолій. — Я платити за нахлібників не бажаю, а цей чоловік, здається, теж не планує платити.
— У будь-якому разі, при виїзді потрібно буде заплатити за додаткових гостей. Сума залежатиме від того скільки днів проживуть гості.
— Я не платитиму. У мене теща та тесть живуть за путівкою. А ви чоловіче… або прямо зараз платите за себе, дітей та Тамару, або адміністратор викликає поліцію.
— Навіщо поліція? Давайте мирно домовимося… — раптом злякався він.
Незабаром Тамара, розпарена після басейну, металася санаторієм. Її обличчя виражало невдоволення зятем сестри.
– Толю, ну що ти! Рідня ж. Ну, подумаєш, на пару днів приїхали. Діти просто хотіли в басейн.
— Нехай ходять до палацу спорту біля будинку. Абонементи для дітей цілком доступні. А тут санаторій, а не прохідний двір. Ви відібрали у Валентини Миколаївни подарунок та відпочинок. Вона тут не нянькою має бути, а відпочиваючою!
– Валь, ну скажи своєму зятю! Чого він напав на нас? — голосила Тамара.
– А що йому сказати? Все правильно він каже, – сказав Роман Павлович. — Ти, Тамара, завжди була жадібною до чужого добра. Але цього разу хорошого потроху. Погостили, час і додому їхати.
– А як же вечеря? — тихо спитала Тамара.
— Повечеряєте вдома, — відповів Анатолій.
За годину Тамара з чоловіком та онуками залишили санаторій. Анатолій особисто провів їх до виходу. Супутник Тамари пробурмотів:
— З ріднею треба ввічливіше.
— Цілком згоден, — спокійно відповів Анатолій. — До речі, ось номер карти, сюди вам треба буде перерахувати гроші за ваш триденний відпочинок.
– Не соромно? З рідні гроші брати? – спалахнув він.
— А ви, дозвольте запитати, якою лінією рідня? По паралельній?
Чоловік не відповів. Він тільки сильніше стиснув ручку дверцят автомобіля. Приїхали вони на іномарці, тож зовсім не бідували. Тільки от жадібність, як то кажуть… згубила.
***
Валентина Миколаївна сиділа у кріслі, дивлячись у вікно. Почувши стукіт у двері номера, Роман Павлович поспішив відчинити. Побачивши Анатолія, Валентина встала і винувато опустила очі:
— Пробач мені, Толю… Я не знала, як їх зупинити. Сестра каже: мовляв, ти ж номер люкс нам подарував, а значить ми можемо їм розпоряджатися як хочемо. Треба було мені одразу їх вигнати…
Він сів поруч і взяв її за руку:
— Валентино Миколаївно, я для вас старався не для них. Ви заслужили тишу, турботу та спокій. Відпочивайте. І знайте – я завжди на вашому боці.
— Дякую тобі, синку… Я й не знала, як із Тамариним хахалем упоратися. Нахабний він… І Роман… розгубився.
— Головне, що тепер ви можете дихати спокійно і почати нарешті відпочинок. Все добре, що добре закінчується.
– Це точно!
За кілька днів мама Анатолія надіслала повідомлення:
“Валентина та Роман сьогодні приходили на всі процедури. Вперше за всю відпустку”.
“Я радий”.
“Ти молодець, Толік. У нас тут тепер жартують: “Зять Валентини Миколаївни – найкращий кандидат на вакансію у службу безпеки санаторію!”
“Я подумаю, мамо”, – розсміявся Анатолій. Його влаштовувала та своя робота. Але якщо що… Все можливо.
Валентина Миколаївна та Роман Павлович приїхали додому за 21 день. Відпочили, посвіжішали. На дзвінки та претензії Тамари Валентина не відповідала.
Вона зрозуміла, що не можна бути добрим за рахунок інших, треба вміти говорити “ні” навіть близьким. А Толік був впевнений, що цей подарунок тещі запам’ятається надовго.
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
