Вечір ішов своєю чергою, коли у двері подзвонили. Несподіваний гість. Андрій відкрив, та застиг. На порозі стояв Сашко, його тринадцятирічний син, із рюкзаком за спиною. Щоки хлопчика були мокрі від дощу, а очі почервоніли від сліз.
– Сашко? Що сталося? – Андрій відразу забрав у нього рюкзак, допоміг зняти мокру куртку.
Сашко мовчав, нервово потираючи руки. Він виглядав розгубленим, ніби сам не знав, що робити.
– Заходь, грійся, – м’яко сказав Андрій, підштовхуючи сина в теплу кухню.
Хлопчик сів за стіл, але не підводив очей. Він узяв кухоль чаю, який поставив перед ним батько, і тихо промимрив.
– Я більше не житиму там.
– Що означає “там”? – Андрій сів навпроти, намагаючись вловити погляд сина.
Сашко закусив губу, ніби не знав, з чого почати. Через хвилину він все ж таки видихнув.
– Ми посварилися з вітчимом. Він сказав, що я невдячний, що живу на його шиї. А мама… – голос хлопчика здригнувся, він опустив голову, дивлячись у кухоль. – Вона сказала “Хочеш йти? Іди. Ти мені не потрібен”.
Ці слова пронизали Андрія у саме серце. Він не міг повірити, що Наталя, його колишня дружина, могла сказати таке.
Йому раптом стало гірко від спогадів. Коли вони розлучалися, він залишив їй і сину квартиру, бо вважав, що вона буде гарною матір’ю.
– Сашко, ти правильно зробив, що прийшов, – твердо сказав Андрій. – Тепер ти вдома.
Хлопчик підвів на нього очі. У них читалася така суміш болю та надії, що в Андрія защеміло серце.
Тієї ночі Сашко вперше за довгий час заснув спокійно. А Андрій не міг заснути. Він дивився на сплячого сина і думав, як захистити його.
Сашко швидко освоївся в Андрія, але зміни в хлопчику були очевидні. Він став тихішим, все більше часу проводив у своїй кімнаті, рідко посміхався. Андрій намагався говорити із сином, але натрапляв на короткі відповіді.
Якось увечері, коли вони вечеряли, Андрій обережно спитав:
– Синку, а ти хотів би поговорити з мамою? Може, я подзвоню?
Сашко різко відклав виделку, його обличчя спохмурніло:
– Вона не хоче мене бачити. Навіщо їй дзвонити?
Ці слова боляче заділи Андрія. Він не міг зрозуміти, як Наталя могла так вчинити з власною дитиною. Її холодність і відстороненість, здавались йому не материнськими.
Наступного дня Андрій спробував зателефонувати до Наталі сам. Але вона скидала дзвінки, а потім взагалі заблокувала його номер. Він намагався зв’язатися з нею через спільних знайомих, але всі лише розводили руками.
– Наталя каже, що це тепер твої проблеми.
Андрій знав, що Наталя завжди вміла уникати складнощів, але цього разу все було надто серйозно.
Ще за кілька днів надійшов лист. Це був офіційний документ, Наталія подала заяву про виписку Сашка з квартири.
Андрій перечитував листа кілька разів, не вірячи своїм очам. Вона хоче позбавити сина не лише підтримки, а й квартири? Він відчував, як його охоплює агресія, але не знав, що робити.
– Ти маєш щось зробити, – твердо сказала його сестра, коли він поділився з нею новиною. – Якщо вона продасть квартиру, де Сашко житиме, коли виросте?
– Ти квартиру синові залишав, а не чужому мужику, який прийшов на все готове.
Андрій мовчав. Йому не хотілося порушувати цю тему, не хотілося конфлікту. Він згадав, як при розлученні залишив квартиру Наталі та Саші, вирішивши, що так буде краще для дитини. Але тепер він був впевнений, що схибив тоді.
– Ти боїшся суду? – не вгамовувалася сестра. – Брате, це не про тебе. Це про Сашка. Якщо ти зараз промовчиш, він залишиться ні з чим!
Ці слова змусили Андрія замислитись. Він розумів, що Наталя випише Сашка, а потім продасть квартиру, не залишивши йому жодної гривні. Але суд… Суд здавався йому чимось страшним.
Тим часом Сашко, який почув їхню розмову, раптом підійшов до Андрія і тихо спитав.
– Тату, якщо вона мене випише, я залишуся з тобою?
Ці слова стали для Андрія останнім ударом. Він глянув на сина і зрозумів, що він більше не має права мовчати.
– Ти на завжди залишишся зі мною, Сашко. І я зроблю все, щоб ти був у безпеці, – сказав він, стискаючи плече хлопчика.
Андрій сидів за столом, оточений паперами, які передала йому юрист. Ще вчора він сумнівався, але тепер був впевнений, що треба йти до кінця. Сашко залежав від нього, а його майбутнє не можна було залишати на ласку Наталії.
– Ти впевнений? – Запитала сестра, заглядаючи в кімнату.
– Впевнений, – коротко відповів Андрій, підписуючи черговий документ.
Юрист пояснив, що процес може бути тривалим. Спочатку доведеться довести, що квартира була куплена у шлюбі, а отже, Андрій має на неї право.
– Ви готові до того, що колишня дружина влаштує справжню боротьбу? – попередив адвокат.
– У мене немає іншого виходу, – твердо відповів Андрій.
Коли Наталя дізналася про поданий позов, вона була у нестямі від люті. Андрій намагався поговорити з нею, але натомість, отримав потік образ.
– Ти позбавляєш мене останнього! – Кричала вона телефоном. – Ти думаєш, я дозволю тобі щось отримати?
– Це не для мене, Наташо, це для нашого сина, – спокійно відповів він.
– Сина?! Цей невдячний хлопчик пішов із дому! – Вигукнула вона, і кинула слухавку.
Андрій розумів, відтепер вони стали недругами.
Перша зустріч у суді була тяжкою. Наталя прийшла з чоловіком, який зверхньо посміхався, і відкрито дивився на Андрія з презирством.
– Ця квартира – моя, – заявила вона в суді. – Він сам відмовився від неї при розлученні.
Юрист Андрія спокійно заперечив
– При розлученні не було поділу майна. Квартира була куплена у шлюбі, і мій клієнт має на неї право. Крім того, частина коштів має бути передана вашому синові, тому, що це його єдине житло.
Наталя реготнула, звертаючись до судді.
– Яке житло? У нього тепер є татко. Нехай сам його забезпечує.
Сашко сидів поруч із батьком, напружений, стискаючи спинку стільця. Після слів матері він обернувся до неї з приголомшеним поглядом, але нічого не сказав.
Андрій у той момент присягнув, що зробить усе, щоб захистити сина.
Справа тривала кілька місяців. Наталя намагалася затягнути процес, стверджуючи, що Андрій давно не має права на цю квартиру.
Але адвокат Андрія надав докази, кредит на квартиру було виплачено спільно, а отже, вона належала їм обом.
У суді виступив і Сашко. Він несміливо, але чесно розповів, як пішов від матері через конфлікти з вітчимом. Його слова торкнулися навіть судді.
Наталя зрозуміла, що справа йде не на її користь, і почала змінювати тактику. Тепер вона стверджувала, що Андрій просто хоче нажитися.
– Ти сам нічого не дав дитині! – вигукнула вона на його адресу.
– Я даю йому найважливіше, Наталко, – спокійно відповів він. – Турботу та безпеку.
Ці слова пролунали не як захист, а як істина. Андрій більше не боявся.
Рішення суду було оголошено за кілька тижнів – квартира ділиться порівну. Половина її вартості переходить у розпорядження Андрія, за умови, що кошти буде використано на житло для сина.
Для Андрія це була перемога не лише у юридичному сенсі, а й у моральному. Він більше не почував себе заручником Наталії, та її маніпуляцій.
Сашко дивився на батька з подякою, яку неможливо було висловити словами.
Андрій тримав у руках договір про покупку невеликої двокімнатної квартири. Її довелося довго шукати, але тепер він достеменно знав, що у сина є власне житло.
Вона потребувала косметичного ремонту, була не великою, але світлою, із затишною кухнею, та окремою кімнатою для хлопчика.
Сашко був у захваті. Він бігав кімнатою, уявляючи, як поставить свій стіл для навчання, де стоятимуть його книги.
– Тату, тут так чудово! – сяючи, сказав він.
Андрій усміхнувся, спостерігаючи за сином. Він відчував, що вперше за довгий час усе стало на свої місця.
Наталя більше не намагалася вийти на зв’язок. Її байдужість до сина стала остаточною. Але Андрій більше не звинувачував її.
Він відпустив минуле, усвідомивши, що їхні стосунки були помилкою, і що його справжня місія – бути добрим батьком.
Сашко не говорив про матір. Але якось, він невпевнено запитав:
– Тату, ти думаєш, вона колись згадає про мене?
Андрій сів поруч, обійняв сина і відповів:
– Можливо, Сашко. Але ти маєш знати одне, що я тебе ніколи не забуду, і не покину – ти мені потрібний. Завжди.
Хлопчик кивнув головою, але в його очах уже не було колишньої туги.
Минуло кілька місяців. Андрій упорядкував квартиру, обладнав для Сашка все, що було потрібно. Його сестра допомагала, як могла, а Сашко поступово звикав до нового життя.
Одного вечора вони дивилися старий фільм, коли Андрій помітив, як Сашко заснув, поклавши голову на його плече. У цей момент він зрозумів, що його зусилля не були марними.
Ці місяці були складними, але тепер він знав, що вони стали сильнішими. Андрій знайшов повагу до самого себе, а Сашко – дім та почуття безпеки.
Вони переїхали в нову квартиру навесні. Андрій допомагав Сашкові розвішувати плакати на стінах, розставляти книги та іграшки. Коли все було готове, Сашко раптом підійшов, і міцно обійняв його.
– Дякую, тату, – тихо сказав він.
Андрій усміхнувся, дивлячись на сина. Цей маленький жест означав більше, ніж усі слова у світі.
Тепер перед ними був новий розділ – без минулого, яке тягнуло вниз. Тільки майбутнє, яке вони будуватимуть разом…
А щодо матері – Бог їй суддя. Та й чи можна таку бездушну жінку матір’ю назвати, яка проміняла рідного сина на чужого мужика?
Пишіть свої міркування в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
