Олександра ніколи не думала, що день її весілля виявиться схожим на кошмар. З ранку, стоячи біля великого дзеркала в кутку зали, де її готувала подружка, вона не могла позбутися дивного відчуття тривоги.
Біла сукня сиділа ідеально, але в голові крутилися слова матері.
– Саша, ти впевнена, що все правильно робиш? – спитала вона, поправляючи край сукні дочки.
– Мамо, ми вже говорили про це. Я люблю Андрія. І він мене кохає. Решта – не має значення.
– Це тобі так зараз здається, – зітхнула мати. – Знаєш, люди не змінюються. А він уже один разу покинув сім’ю. Як гадаєш, чому з тобою буде по-іншому?
Олександра різко відвернулася до дзеркала:
– Тому що зі мною він щасливий!
Тим часом у сусідньому приміщенні наречений Андрій порпався з краваткою. На дивані сиділа його мати Галина Петрівна. Обличчя її було кам’яне, руки зчеплені в замок.
– Синку, я все ще думаю, що тобі варто зупинитися, поки не стало запізно,- тихо промовила вона.
– Мамо, годі вже! Я дорослий! Рішення ухвалено!
– Марійка щовечора питає, коли ти повернешся додому. А Діма припинив тебе навіть телефоном звати татом. Ти розумієш, що твої діти ще такі маленькі і не зобов’язані терпіти те, що ти їм влаштовуєш?
Андрій відвернувся.
– Вони звикнуть. І Іра також. Так усім буде краще.
– Усім? – Галина Петрівна скинула брови. – А хто цим «усім» буде татом? Ти граєш у нове життя, а діти залишаться без родини!
Він не відповів. Усередині було роздратування. Мати ніколи не розуміла його до кінця, хоча він завжди цінував її думку. Але цього разу, він був впевнений, що робить правильно.
Ресторан був оздоблений у світлих тонах, скромно, але зі смаком: на столах білі скатертини, композиції з лілій та троянд, у центрі зали стояли пара колонок та мікрофон.
Гостей на весіллі Олександри та Андрія було не багато, але кожен – близька людина. Наречена ввічливо посміхалася, приймаючи привітання, паралельно очима стежила за свекрухою, що мовчазно сиділа в кутку.
– Галино Петрівно, привіт, – підійшла до неї мати нареченої з м’якою усмішкою. – Як ви?
– Нормально, – коротко відповіла жінка, не змінивши позу.
– Я розумію, вам не просто, – продовжила вона, – але, може, варто дати нашим молодим шанс?
– Шанс? – у куточку губ Галини Петрівни майнула іронічна усмішка. – Я хотіла б дати онукам шанс повернути батька!
Батько нареченої, почувши, що розмова зі свахою розпалюється, відразу став поруч:
– Життя – штука складна. Головне, щоб усі були щасливі.
– Щасливі, ну так, – повторила свекруха і відійшла до свого столу.
Тим часом Андрій нахилився до дружини:
– Мама просто втомилася. Не бери на думку.
– Я намагаюся, – тихо сказала Саша, – але вона навіть не дивиться мені у вічі.
Подали гаряче, ведучий розігрівав зал жартами, гості пожвавішали. Молодята трималися поруч, але Саша все частіше ловила на собі колючий погляд майбутньої свекрухи і розуміла: це весілля для неї – не свято, а перевірка.
– А тепер слово мамі нареченого! – бадьоро оголосив ведучий, підморгнувши Андрію.
Галина Петрівна повільно підвелася. Рухи жінки були неквапливими, але погляд впевнений та твердий. Зал стих.
– Сьогодні незвичайний день, – сказала вона. – Мій син одружується вдруге!
Гості переглянулися: інтонація її голосу обіцяла не вітальний тост, а щось інше.
– Думаю, всі розуміють, що сім’я – це не лише радість, а й відповідальність, – продовжила вона, обводячи поглядом гостей.
– Мамо, давай без цього, – промимрив Андрій.
– Ні, синку. Сьогодні тут зібралися люди, і я скажу їм правду.
Повернувшись прямо до Олександри, вона викарбувала слова:
– Ця дівчинка забрала у моїх онуків батька, а в іншої жінки – чоловіка!
Декілька жінок за столами ахнули. Мати Олександри схопилася:
– Галино Петрівно, давайте не будемо…
– Будемо, – твердо сказала свекруха. – Ви хочете почути гарну казку? Ні! Слухайте реальне життя!
Саша спробувала підвестися, але Андрій утримав її за руку.
– Мамо, припини!
– Не припиню, попри те, що ви вдаєте, що все чудово, – відрізала жінка.
Ведучий підійшов ближче до жінки, простягнувши руку до мікрофона:
– Галино Петрівно, давайте продовжимо нашу святкову програму…
Але вона несподівано витягла з сумки телефон і обернулася до зали.
– А тепер дещо, щоб ви розуміли, чим сплачено цей день.
– Мамо! – Андрій різко ступив уперед, але було пізно.
Вона ввімкнула запис і піднесла телефон до мікрофона. По залі промайнув тихий, тремтячий дитячий голос:
– Тату, коли ти прийдеш додому? Ми сумуємо! Мама каже, ти одружуєшся з тіткою Сашою. Я так цього не хочу!
Після цього був другий дитячий голосок зі сльозами:
– Тату, я слухався! Можна ти повернешся? Будь ласка!
Гості завмерли. Хтось відвів погляд, хтось придивився до Олександру, яка сиділа біліша за скатертину, а губи тремтіли.
– Ось що ви вкрали! – Сказала Галина Петрівна, вимикаючи телефон. – Сім’ю, та щасливе дитинство у цих дітей. І ви це сьогодні ще святкуєте?
– Досить! – зірвався Андрій, видерши мікрофон із рук матері.
Олександра схопилася з-за столу, розплакалася і вибігла із зали. Її мати та батько поспішили за нею.
– Ти задоволена? – різко сказав син матері, дивлячись просто в очі.
– Ні, але мені важливіші онуки!
Він мовчки розвернувся і пішов. У залі залишилася важка тиша, гості почали вставати з-за столів, перешіптуючись. У результаті, протягом години, всі розійшлися. Свято було зіпсоване.
Наступного дня в хаті Андрія було тихо. Олександра в день весілля поїхала до своїх батьків без пояснень.
Андрій метався по квартирі, то брав телефон, то клав його. Він дзвонив Олександрі вночі та вранці – гудки йшли, але відповіді не було. У результаті надійшло повідомлення: «Мені потрібен час все обміркувати».
До обіду він наважився поїхати до матері. Двері відчинила Галина Петрівна. Обличчя її було втомлене, під очима синці.
– Ну, чого, прийшов? – спитала вона, не прибираючи руки з ручки.
– Ти задоволена? – Андрій ступив усередину. – Ти зруйнувала моє життя!
– Це ти сам його зруйнував, коли пішов від дітей та дружини, – спокійно відповіла вона.
– Я втратив Олександру через тебе!
– А Ірина з Марійкою та Дімою? Ти їх втратив через кого?
Андрій замовк, дивлячись у підлогу. Мати відвернулася, пройшла на кухню, сіла на стілець. Він сів навпроти, але вони не знайшли слів, щоб поговорити.
Через тиждень всі родичі, сусіди та знайомі вже знали про подію на весіллі. Про те, як мати нареченого увімкнула запис дітей на весіллі, базікали всі. Сусідки шепотіли:
– Оце так! І правильно зробила, нема чого сім’ї руйнувати!
Інші ж хитали головою: «Син все-таки, як не крути…»
Олександра до Андрія не повернулася. Спочатку вона жила у батьків, потім винайняла маленьку квартиру. Округлий живіт швидко ставав помітним, і розмови тільки множилися.
З Андрієм вона бачилася кілька разів, сухо, без звичних обіймів. Він пропонував все почати заново, але вона відповідала лише одне:
– Після того, що було на весіллі, у нас уже нічого не вийде. Мені соромно дивитися людям у вічі. Я взагалі хочу переїхати в інше місто.
Андрій сподівався, що ще зможе вмовити молоду дружину налагодити стосунки та ростити дитину разом, навіть, якщо для цього доведеться переїхати.
А Галина Петрівна продовжувала відвідувати Машу та Діму, возила їх у парк, допомагала своїй першій невістці Ірині. З сином вони бачилися рідко і говорили в основному про погоду та ліки для її хворої спини.
Іноді, сидячи ввечері в тиші, вона розуміла, що втратила сина, але всередині залишалася тверда впевненість: заради онуків та правди те весілля мало закінчитися саме так.
І якби можна було повернути час назад, вона б знову взяла той мікрофон в руки і зробила те саме.
Через пів року після весілля Олександра стала мамою доньки, вона зателефонувала до Андрія та повідомила новину.
Вже через три дні він радісно забирав дружину з донькою з лікарні, думаючи, що зараз точно все налагодиться.
Але за три місяці Олександра, нікому нічого не сказавши, поїхала до столиці. Новонародженого малюка довелося доглядати матері Олександри, бо Андрій не міг залишити роботу.
Так чи інакше, пророцтво Галини Петрівни, що щастя в цій родині не буде, справдилося…
А ви що скажете з цього приводу? Слушний вчинок матері на весіллі? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
