З подругою знайомі з дитинства, проводили у селі у своїх бабусь всі канікули, але живемо у різних містах. Нині вже стали дорослими, приїжджаємо двічі на рік одна до одної.
Я вважаю її найкращою моєю подругою, з нею я можу поділитися всім, точно знаючи, що вона завжди зрозуміє, ніколи не засудить, не позаздрить і найголовніше, я завжди можу розраховувати на її допомогу.
Але є одна риса її характеру, яка мені не подобається: коли я приїжджаю до неї, Віка мало того, що завжди намагається прийняти мене за вищим розрядом, то ще й скрізь, куди ми не підемо, завжди платить за мене.
А коли вона приїжджає до мене, то не дозволяє, щоб я платила за неї. Подруга заробляє ненабагато більше за мене, і мені не хочеться, щоб вона витрачала гроші, я від цього почуваюся некомфортно.
Я багато разів говорила з нею про це, але вона завжди жартує, каже, коли наступного разу зустрінемось, то вже точно вона так не робитиме, але все залишається як і раніше. Я теж намагаюся привезти їй гарний подарунок або поділитися власним досвідом наданої якісної послуги, але гадаю, цього не достатньо.
А в останній раз подруга сказала, що записала нас у салон краси на епіляцію і вже все сплатила, що мене дуже розлютило. Я їй сказала: «Я ціную твою дружбу і турботу, але мені буде краще, якщо в наших відносинах буде все порівну».
Віка образилася і, поїхавши додому, навіть не одразу зателефонувала мені, а коли я подзвонила їй перша, вона сказала, що була надто зайнята, і не було часу. Таке сталося в нашій дружбі вперше, і мені дуже неприємно. Взагалі я вже жалкую, що затіяла цю розмову з нею. Може, треба було якось інакше все це пояснити.
Тепер Віка подумає, що я невдячна і не ціную нашу дружбу та гарне ставлення до себе. Що тепер робити, не знаю. Як повернути її прихильність і не втратити подругу?
Після того як чоловік Віри Павлівни пішов із життя, вона залишилася сама. Діти давно живуть…
Марина витирала руки об рушник і дивилася на стіл. Рулетики з баклажанів, котлети, салат, компот…
- Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його…
– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо…
Була ніч, вітер розігрався не на жарт і віяв на шибки вікон краплі дощу. Зої…
- Ти не можеш сама розпоряджатися такими великими грішми! - Вигукнув Андрій. - Чому це?…