Тепер я не одна, у мене буде найголовніше – дитина, якій я віддам все моє невитрачене кохання

Я зустрічалася з хлопцем три роки, а потім він пішов до моєї найкращої подруги. Через деякий час вони одружилися. Так я втратила одразу двох близьких мені людей. Тоді мені було дев’ятнадцять років.

Минув час, і я знову познайомилася з хлопцем. Але за рік ми розлучилися. Він завжди був у пошуках роботи, ніде довго не затримувався. Іноді замість зустрічі зі мною, обирав компанію своїх друзів і вони йшли тусити.

Я терпіла, допомагала шукати йому роботу, навіть давала гроші, бо у нього їх постійно не було. Ми стали сваритися, і я зрозуміла, що так буде постійно. І вирішила з ним розлучитися.

Зараз мені тридцять п’ять років, маю свою квартиру, роботу. Весь цей час я була одна, але нещодавно познайомилася з чоловіком, старшим за мене на десять років. Мені завжди хотілося жити за містом і я думала, що ми продамо свої квартири й купимо чи збудуємо будинок. Але він переїхав жити до мене, бо свою квартиру залишив колишній дружині та дітям.

Я не заперечила, щоб його не образити, але мені не дуже подобається те, що він майже всю зарплату витрачає на дітей. Я розумію, що діти вчаться і їм потрібно допомагати, але не віддавати все. Моїх грошей вистачає, але мені неприємно, що він живе на всьому готовому та ще й на мої гроші.

Але коли я сказала йому, що вагітна, він розлютився, почав кричати, що в нього вже є діти і йому більше не треба. Це в нього є, а як я? Сказав, що у тій сім’ї діти виросли, і йому захотілося пожити собі. І він не збирається починати все спочатку, і няньчитися з маленькою дитиною.

Коли він сказав, щоб я обирала чи він чи дитина, я, звичайно ж, обрала дитину. І він пішов, мабуть, шукати ще одну таку, як я. Я вже не сподіваюся знайти своє щастя, але ні про що не жалкую. Тепер я не одна, у мене буде найголовніше – дитина, якій я віддам все моє невитрачене кохання.