– Як ти це виносиш? У мене вже голова навколо йде від шуму та вереску! – обурилася Ольга. – Ти що, не можеш заспокоїти своїх дітей?
– Не можу. Та й не хочу. Їм по п’ять років, Оль, нехай побавляться, – спокійно відповіла невістка Олена. – А що, краще, коли як роботи сидять із телефонами в руках? Убоге видовище, знаєш.
– Звісно, краще! І вдома тиша і діти розвиваються. Дізнаються щось нове, цікаве з інтернету, – сперечалася Ольга, яка прийшла до брата у гості.
– Не сміши мене. Що вони у своєму віці можуть там нове та цікаве дізнатися? Надивилася я на сусідських дітей, у яких уже залежність сформувалася від гаджетів.
– Варто було матері один раз, як покарання, забрати у них телефони, так вона вислухала від своїх дітей восьми та десяти років таке, що хоч світ за очі тікай.
– Вони так крили рідну матір останніми словами, ніби це не її рідні діти, а безхатьки з підворіття.
– Ну що тут сказати, це вже крайність. Виховувати дітей треба. Займатися ними.
– Так, я повністю з тобою згодна, Олю, виховувати треба. Та не так. А то з дитинства тицьнуть їм батьки до рук телефон, і все на цьому.
– А потім дивуються – а чого це діти такими виросли? І ліниві, і грубі, і не самостійні. Я ось, наприклад, зі своїми й гуляю, і читаю їм, і дитячі передачі ми разом дивимося.
– І вироби майструємо. І побешкетувати їм теж треба. Бо це діти, – відповіла Олена.
Ольга невдоволено пирхнула. Спокійно посидіти з келихом червоного за вечерею в гостях у брата та невістки, як вона розраховувала, не виходило.
Сестра чоловіка була незаміжня. І попри те, що вік у неї був відповідний, туди поки що не прагнула. З невісткою вони були ровесницями.
Але Ольга щиро вважала, що та зарано вийшла заміж за її брата Микиту. І дітьми охазяйнувалася теж зарано.
– І куди ви так поспішаєте, не розумію? Я так вирішила – все встигну. І зовсім не обов’язково для цього так бездарно витрачати свою прекрасну молодість.
– Потрібно насолоджуватися цим часом, коли кожен день, кожна мить наповнені новими емоціями, зустрічами, поїздками, подорожами!
– У мене стільки планів, я спілкуюся з такою кількістю чудових людей, що мені ніколи зараз займатися створенням сім’ї. І дітьми особливо. Тим більше, що і в тридцять, і в тридцять п’ять – це ще не пізно зробити.
Микита лише посміхався, слухаючи подібні міркування своєї сестри.
– Та не закохалася ти ще. Ось тому і кажеш так. А схмурить тебе якийсь красень, і одразу голову втратиш. Подивимося тоді, як ти, дорога сестричка, заспіваєш. Хочеш, познайомлю з кимось із друзів?
– Ні, це не про мене. Я все у своєму житті розраховую заздалегідь. Спершу план, потім його виконання.
– А в планах у мене шлюбу та дітей поки що немає! Так що дарма ти цю розмову затіяв, братику. Я поки що ні до пелюшок, ні до брудних каструль не готова!
До племінників своїх – п’ятирічних Кості та Вані – Ольга ставилася з прохолодою. Не сказати, щоб вона їх не любила. Наче і подарунки привозила, і солодкими гостинцями іноді балувала. Але гарячої любові не мала.
Якось сестра попросила Микиту про ласку.
– Братику, дай мені в борг ненадовго. Машину хорошу хочу купити, але мені не вистачає, а кредиту вже не дають. Я й так у кредитах.
– Дай, а я, як тільки свій старенький Б’юїк продам, так тобі відразу все і поверну. Лади? – приїхала до них якось увечері Ольга зі своїм проханням.
Олені це не сподобалося. Так, вони мали на рахунку гроші, але вони самі на них розраховували найближчим часом.
– Оль, ми путівки збиралися на літо купувати за раннім бронюванням. На всю сім’ю пристойна сума виходить, якщо за кордон їхати. А щодо ранньої броні – знижка непогана, – спокійно пояснила ситуацію Олена.
– Та я віддам. Мені вже дзвонили, питали про стару машину. Я швидко продам і гроші вам поверну, – запевнила Ольга.
– А чи не простіше було спочатку продати одну, а потім купувати іншу? – Здивовано запитав Микита.
– Ні, не простіше. Мені нова машина для роботи потрібна і для іміджу! А поки я продаватиму, то половину клієнтів розгублю. Розуміти треба.
– Ну, добре. Дамо ми тобі гроші. Тільки пообіцяй нам повернути їх упродовж місяця. Добре? – неохоче погодився Микита.
– Ну, звичайно! – запевнила Ольга.
Але за місяць гроші вона так і не повернула.
– Ну, зачекайте ще трохи. Благаю! з дня на день віддам. Покупець тут один наклюнувся, чекає на гроші звідкись.
– Щодня дзвонить, просить мене, щоб не продавала Б’юїк, – запевнила брата Ольга, коли той нагадав про борг.
– Тиждень, не більше, – суворо сказав сестрі Микита, побачивши незадоволене обличчя дружини.
А потім сталося так, що їм самим знадобилася термінова допомога від сестри.
Олена потрапила з нападом в лікарню, а Микиту відправили на два дні у сусіднє місто – отримувати нове дороге обладнання для підприємства.
– Оль, рятуй! Забери дітей із садочка, і нехай вони в тебе кілька днів поживуть, – зателефонував Микита сестрі, пояснивши ситуацію.
– Ой, ні, я не можу! – різко видала вона. – Ні, і не проси!
– Чому? Вони ж тільки ночуватимуть у тебе, а вдень будуть у дитячому садку. Тобі що, важко?
– Так, важко! А ти як думав? Я маю свої плани на ці дні. Масаж, спа-салон, манікюр! Туди за місяць записуються. Мені що тепер, скасовувати все це накажеш?
– А чому б і ні, якщо тебе про це просять рідні люди? У нас безвихідь! Так вийшло, рятуй! – наполягав брат.
– Ні, я сказала! Шукай інші варіанти, на мене не розраховуй.
– Оль, ну я прошу. Матері б відвіз їх, але вона зараз тиском мається, вони, з їх енергією, доведуть бабусю за годину.
– Вони й мене доведуть, невиховані та горласті! Я коли у вас буваю, у мене відразу від них голова тріщати починає. І взагалі – я чужих дітей терпіти не можу! – Раптом сказала Ольга.
У Микити на мить навіть подих збився.
– Що ти сказала? Ану повтори! – злісно перепитав він.
– А що? – на диво спокійно відреагувала сестра.
– Чужі? Наші діти тобі чужі? – голосно й надто емоційно запитав Микита. – Ну, знаєш! Не думав я, що ти така підла і цинічна, сестричка!
– Значить, коли тобі допомогти треба було, то одразу до брата прибігла. А як нам допомога знадобилася, то наші діти для тебе чужі стали! – кричав Микита на сестру.
– Заспокойся ти, нічого страшного не трапилося. Так, не люблю я дітей. І що ж тепер? Так я цього й не приховую, – Ольга знову спробувала говорити стримано.
Але Микита не збирався стримувати свої емоції.
– Знаєш що? Люби чи не люби ти кого хочеш, егоїстко! Але щоб ноги твоєї в нашому будинку більше не було. І борг повернеш завтра ж! Чула? Завтра ж! – викарбував мало не по складах Микита.
– Завтра? – ахнула здивована Ольга. – Ти що?
– Так! Завтра! І скажи дякую, що я відсотки з тебе не беру!
– Де я візьму такі гроші? Не бісися, братику, подумай головою, – Ольга відразу засмутилася, почувши про обов’язок.
– А ось це зовсім не моя проблема. А ось у тебе ці проблеми з’являться, якщо не повернеш гроші. І дуже величезні проблеми! Завтра перекажеш мені на рахунок весь свій борг.
Микита відключився і лише сумно зітхнув. Оце сестра в нього!
Він зателефонував матері, та попросив її посидіти з онуками, бо виходу все одно не було.
– Звичайно побуду, не хвилюйся, синку.
Ольга протягом тижня віддала братові та невістки свій борг. Де вона взяла гроші, їм невідомо. Але більше вони між собою не спілкуються. Чужі, так чужі! Нехай шукає рідніших, недолуга.
Як вважаєте, брат слушно вчинив? Що скажете про поведінку сестри? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
