Уявляю, скільки плювків у спину мені зараз прилетить, але я зовсім не соромлюся того, що збираюся розлучитись з чоловіком, коли накопичу на власну квартиру.
З глибоким задоволенням залишу йому його дорогоцінного синочка і поїду якомога далі, щоб ніколи їх не бачити у своєму житті.
Заміж я вийшла у сімнадцять років, бо залетіла. Сім’я в мене була нещасливою, тому за порадою до батьків я не могла звернутися.
Хотіла позбавитися дитини, але лікарка в лікарні мене мало не стусанами випроводила, кричала, що я жінка легковажна, спочатку в постіль лягаю, а потім аборти біжу робити.
Коли про це дізнався мій хлопець, від якого, власне, і була зачата дитина, я отримала по обличчю, а потім він зі злими очима заявив, що якби мені вдалося зробити аборт, то він би мене своїми руками придушив.
Мені було сказано, що я виходжу за нього заміж, із батьками він домовиться. Чоловікові на той момент було вже двадцять три роки, а його родина в нас вважалася заможною.
Навряд чи батьки були в захваті від таких подій, але син продавив своє рішення. Вони купили синові квартиру, і ми стали після реєстрації шлюбу жити там.
Чому не втекла просто тоді? А що я в житті бачила, окрім нетверезих батьків? До того ж мені тоді вішали локшину на вуха, що чоловік мене б’є від великого кохання.
Ставлення до мене було гірше, ніж до собаки. То кохаю все для тебе зроблю, то ляпаси, і навіть не вгадаєш, за що і коли прилетить.
Захисту шукати не було в кого, батьки “тонули” у пляшці, а в поліції на мене просто б подивилися, як на дурепу, немає тіла – немає справи, а я тут з якимись ляпасами.
Дитина в мене зʼявилася і навіть спочатку я любила її, поки вона не стала підростати. Вихованням сина займався тато, прищеплюючи йому свої нездорові цінності.
Зі мною тепер у сім’ї поводився погано не лише чоловік, а й син, якому з раннього віку було дозволено все. А якщо я наважилася підвищити голос, то чоловік вчив мене кулаком, що не можна так з його дитиною розмовляти.
У мене не було освіти, я працювала продавцем у магазині, який закрили за час мого декрету. Ще рік я сиділа вдома, бо чоловіка не влаштовували варіанти роботи, на які я хотіла вийти.
Тільки через рік після закінчення декрету, абияк випросивши у чоловіка грошей, я відучилася на майстра манікюру і стала працювати в салоні.
До моєї роботи чоловік ставився нормально, точніше, йому було начхати, головне, щоб удома все було ідеально, наготовлено, прибрано, а решта його не хвилювало.
Загалом, у міру зростання сина, я стала для чоловіка громовідведенням. Він зривався на мені з будь-якого приводу, а в решту часу просто не помічав.
Син проводив час із бабусею та дідусем, мене взагалі не поважав, бо його так виховали, а років з чотирьох мене майже відлучили від виховання, що мене цілком влаштовувало. Я до дитини перегоріла. В сині я бачила такого ж монстра, як його батько.
П’ять років я відкладаю гроші, щоб купити собі квартиру, бо зараз мені просто нікуди йти. Всі ці п’ять років я живу як прислуга для чоловіка, сина та іноді ще його батьків.
Крім того, що я відкладаю свої гроші, ще частково туди кладу гроші, які чоловік видає на господарство. Іноді доводиться брехати, щоб він дав більше грошей. Але мені це не соромно. Я ці гроші, можна сказати, заробила своїми потом та кров’ю.
Як тільки накопичу потрібну суму, то одним днем зберу речі, поїду і подам на розлучення. Залишилося терпіти зовсім небагато і мій страшний сон закінчиться.
