– Ну, вітаю, дорогий зятю! Зачекався, мабуть?
Приблизно так моя сільська теща щоразу вітається зі мною. А потім починаються обійми, тріпання мене за щоку, вигуки про те, що я схуд, Машка не годує, зовсім ледаща стала чи що?
Я завмираю від розуміння, що з її появою моє життя знову на невизначений термін перетвориться на ураган.
– Ну, чого стоїш стовпом? – удар в плече виводить мене зі ступору. – Пішли, кажу, допоможеш з машини сумки дістати. А! І гроші захопи! За таксі розрахуватися потрібно!
Я покірно відлічую купюри, подумки проклинаючи ні в чому не винного таксиста, який відмахав 200 кілометрів, щоб привезти до мене тещу. Але він хоч би заробив на цьому. А я? Мені це за що?
Але філософствувати нема коли, тому що з машини починають з’являтися всілякі сумочки, пакети, коробки, і щось там ще…
До речі, моя теща вдвічі більша за мене самого. Така собі грім-баба. Вона, коли побачила мене вперше, так і сказала, навіть не турбуючи себе зробити так, щоб я не почув:
– Маша, та що ж він дрібний такий? Його на ніч сметаною намаж, до ранку кішки злижуть!
Моя тоді ще майбутня дружина тільки засміялася:
– Мамо, припини! Не лякай Кирила. Він чудовий і тобі обов’язково сподобається.
– Ох, – глибокодумно витягла тоді її мати, а потім дуже скоро стала і моєю.
– Яка я тобі Світлана Петрівна? Ти мені ці ваші міські замашки кинь! Мамою клич і все тут!
З появою тещі у нашій трикімнатній квартирі завжди стає тісно, бо вона скрізь. З ранку кухня перетворюється на вулкан. Там щось шипить, смажиться, париться: “Та який там бутерброд, ось я сніданок вам вже приготувала!”. А сніданком можна п’ятьох голодних мужиків весь день годувати. І ще ж буде стояти наді мною, поки все не спробую.
Я розумію, що вона так дбає. Але мені не потрібна її турбота! Я не звик до цього, і взагалі в моїй родині все було інакше. Дружина хихикає, а мені хоч із дому тікай.
А походи з тещею магазинами. О, це взагалі окрема історія! Так навіть на ринку не всі поводяться, що вже говорити про торгові центри: вона голосно обурюється з приводу цін, може відкрито дивитися на якихось “ультрамодних” людей, коментуючи їх стиль і не соромлячись у висловлюваннях.
А ще з такою дитячою безпосередністю радіє обновкам, які, до речі, оплачую я, після чого, мені погано робиться. Але спробуй не купи. Подумати страшно.
Взагалі, я нічого проти сільських не маю, ось, наприклад, з Машею мені пощастило. Але теща…
Я якось сантехніка викликав, треба було крани поміняти, то теща, гостювала у нас у той час, мене трохи ногами не затоптала:
– Що ти за мужик такий? Я ось вдома сама все роблю! І цвях забити можу, і косаркою траву покосити. Ех ви, міські!
Слово честі, я навіть хотів піти з дому під час чергового її приїзду, але потім вирішив, що зроблю все навпаки.
Почав я з того, що з апетитом з’їв її страви та заодно кілька разів дорікнув дружині, що вона ніколи не готувала так смачно як мама!
Оцінивши погляд дружини, який вона кинула на мене, я зрозумів, що удар потрапив у ціль і, внутрішньо тріумфуючи, продовжив добиватися свого з невинним виглядом.
Для посилення ефекту мені довелося взяти відгул і весь день присвятити тещі. Увечері, розповідаючи дружині, як чудово ми провели час із її мамою, я майже не брехав.
Виявилося, що теща вміє бути не лише нав’язливою, а й цікавою. Сам не знаю чому, але Машу це не втішило, і вона надулася на мене. Зрозуміло, я вдав, що не помічаю цього й одну половину вечора разом із тещею дивився її улюблений серіал, а другу з нею ж грав у карти, забувши про дружину.
Підігруючи у всьому тещі, я якось дуже швидко став її улюбленцем, і тепер Маші діставалося від нас двох. Але ягідкою на торті стало моє повідомлення про те, що мою відпустку перенесли на осінь.
– Кирило! – Маша була розчарована до сліз. – Ми ж хотіли поїхати разом у відпустку… У мене у п’ятницю останній робочий день.
– Ну що поробиш, – розвів руками я. – Поїдемо наступного року. А поки ти можеш провести відпустку у мами, допоможеш їй з городом і таке інше. Бачиш, скільки овочів вона привозить нам постійно. А ми для неї нічого не робимо!
До речі, знаєш, що я думаю? Давай продамо квартиру і переберемося до мами! Завжди мріяв жити у селі. Влітку в одних шортах ходити, засмагати… Ну, а що? Місця у неї багато, всім вистачить. Що скажете, мамо?
Я ласкаво погладив тещу по плечу. Вона, мабуть, уявила цю картину і промовчала. Я знову повернувся до дружини.
– Забув сказати. Завтра виходжу на чергування, Петрович попросив підмінити його. А ти зможеш весь день провести з мамою.
Коли я повернувся з чергування додому виявилося, що теща поїхала. Не знаю, що тут у них сталося, але наступні пів року ми тільки зідзвонювалися. Чесно, я цьому дуже радий, але час від часу, щоб дружина не розслаблялася, таки кажу їй:
– Шкода, звичайно, що мама не приїжджає. А ти не надумала перебиратися до неї до села? Ні? Е-ех… Ну, хоч готувати навчися як вона? Ні, золота все-таки в мене теща!
